Дрібний весняний дощик густо моросив, розмазуючи яскраві пейзажі квітучої природи. Було холодно, вогко і неприємно на душі.
Денис лагідно грів у долонях тендітні пальчики коханої, а Мирослава не зводила з нього заплаканого погляду. З гуркотом приторохтів старенький автобус, і натовп людей шумною хвилею полинув до відчинених дверей.
– Пиши мені! – пригорнув кохану.
За матеріалами – “Є”.
Автобус швидко поніс його у невідомість, віддаляючи від тоненької дівочої постаті на зупинці, що зіщулилась під скісними струменями холодного дощу. Життя несло юнака за сотні кілометрів від рідного дому, туди, де чекала на нього служба в армії…
Листи від коханої, такі очікувані й радісні, стали змістом життя солдата. Виснажений муштрою, вечорами у сотий раз перечитував їх, цілуючи пропахлі парфумами аркуші.
До кінця строку служби залишалось півроку, коли командир запропонував хлопцеві залишатись в армії і будувати кар’єру військового. Денис навіть думки не припускав про таке, адже вдома на нього чекала кохана! Дарма, що вже кілька місяців поспіль не було від неї жодної вісточки…
А потім написав листа товариш Тиміш. Кожен рядок впивався у самісіньке серце крижаною звісткою. Він повідомив, що Мирослава виходить за нього заміж, і вони неймовірно щасливі… Немов у тумані, пропливали скісні рядки того незабутнього листа і врешті скінчились проханням не тримати зла…
Відболіло. Відмучило. Відпекло. Залишились на згадку лише розмиті спогади про колишнє щастя. Вчився жити по-новому, без ясного образу коханого обличчя. Рятувала від гнітючого відчаю армія, бо все ж вирішив тут залишитись і вступив до військового інституту. Часто приїздили батьки. Радів тим коротким зустрічам, але жодного разу так і не спитав про Мирославу…
Літню відпустку вирішив провести в рідному селі. А чого боятися? Навіть, якщо й зустрінеться мимоволі із Славкою, то хоч у очі подивиться зрадливі…
Після солодкого чаювання з батьками ніяк не сиділось вдома. Тихий літній вечір вабив ніжною романтикою. Рішуче попрямував дорогою…
Усе нагадувало про неї: лавочка у затишку довгокосої верби, старенька капличка обабіч шляху, де присягались одне одному на вірність, і отой глибочезний колодязь, викопаний кілька століть тому, але й досі повний солодкої дзвінкої студениці, що тамує спрагу всім охочим. Денис болісно зітхнув і примостився у підніжжі криниці. Тільки-но прикрив повіки, прагнучи спокою, як поруч дзенькнули відра.
– Приїхав? Прогулюєшся? Гуляй-гуляй! Які ж у тебе турботи?! – суворо відчеканив голос матері Мирослави, передчасно овдовілої Галини, що сама ростила доньку, так і не вийшовши вдруге заміж. – Гульки – єдине, на що здатен. Окрім, хіба що, вміння ламати чужі долі…
Вражений Денис аж підвівся від несподіванки.
– Це я чужі долі ламаю?! Як тільки совість дозволяє таке говорити?! Та мені після Мирослави на жодну дівчину дивитись не хочеться, бо всюди зpада ввижається. Ваша дочка клялась-божилась довіку мене кохати, а через рік за іншого заміж вийшла. То хто з нас двох ламає чужі долі?!
– А як же та дочка командира, про яку ти писав?
Денис починав поволі розуміти, про що йде мова. Правда, що відкрилась, була просто неймовірною.
Виявилось, що Тимофій приніс від його імені листа, в якому повідомлялося, що Денис розлюбив і одружується на дочці командира. Ошелешена новиною Мирослава навіть намагалась щось собі заподіяти, але Тиміш її врятував і з того часу ні на крок не відходив від дівчини. Тож, коли незабаром запропонував одружитись, вона, затамувавши біль у серці, погодилась.
– І підказувало мені серце, що неправда це все. Казала Славі, щоб поїхала до тебе, поговорила віч-на-віч. Але ж ти знаєш, яка вона горда й затята. Вийшла з горя заміж, а зараз радості не знає, – важко зітхнула Галина й присіла на траву коло хлопця.
– Як я одразу не здогадався, що це Тиміш усе влаштував?! Давно ж здогадувався, що він закоханий у Мирославу. А ще зі школи умів будь-який почерк підробити і дуже часто цим користувався. Хто ж міг знати, що шкільні забавки колись переростуть у зло…
Говорили до опівночі. Прощаючись, Денис урочисто пообіцяв поговорити зі Славою. Уперше за останній час він спокійно і солодко спав, не глипаючи у темну порожнечу стелі у обіймах холодного безсоння…
Заледве ранок позолотив верхівки дерев першим сонячним цілунком, як Денис уже поспішав на зустріч. Прохолодна роса рясним намистом сріблила високі трави, і хлопець мимохідь милувався чарівним сяйвом тих коштовних самоцвітів. Цього ранку усе неймовірно тішило його свідомість, тривожило розбурхані думки. Як вона його зустріне? Що казатиме?
Знайома до болю оселя війнула на хлопця духмяними пахощами любистку. Увійшов до світлиці, привітався. Галина привітно кивнула й вийшла з хати. Із-за столу похмуро зиркав Тимофій, а коло плити застила у німій непорушності Мирослава. Стислось серце, коли зазирнув у її глибокі сумні очі, густо обведені темними колами туги.
– Здоров був, вірний друже! Ти пробач мені мою байдужість, бо навіть із одруженням не привітав. Спершу не хотів турбувати вашу сімейну ідилію, але, як дізнався, що, сам того не відаючи, написав Славі листа, вирішив хоч поглянути на нього краєчком ока.
Мирослава спантеличено кліпала очима, переводячи погляд з Дениса на Тимоша. Врешті видихнула хрипким від хвилювання голосом:
– Про що він говорить?
Тимофій важко підвівся з-за столу і, затинаючись словами, заговорив:
– Так! Підробив я твій почерк! І що з того? Чому завжди усе краще діставалось тобі? Чим я гірший? Маю право на щастя, як і всі. І хто ти такий, щоб мене засуджувати?! Я завжди кохав Славу. І вона стала моєю. Чуєш? Моєю! Забирайся! Геть звідси!!!
Слава миттю підбігла до Дениса й спинила його за руку.
– Залишайся. А ти йди, Тимоше. Я сьогодні ж подам на розлучення…
… Зимовий ранок мелодійно поскрипував морозцем, легенько щипав за щоки веселий гурт веселих гостей. У ресторані гучно лунала запальна музика. У натовпі танцюристів ясніла білою лебідкою щаслива наречена у обіймах коханого чоловіка.
– Ти кого більше хочеш: синочка чи донечку? – прошепотіла Мирослава, питально зиркнувши на Дениса з-під густого гаптування розкішного вельону.
– Обох! – весело підморгнув той і закрутив кохану у нестримному весільному вальсі…
Автор – Ірина ЯСІНСЬКА.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – pixabay.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
