Доведеться нам перевезти закрутки із спільного гаражу до себе додому, інакше свекруха залишить нас без запасів. Дачу ми з чоловіком купили років зо п’ять тому. Проте серйозно нею не займалися кілька років.
Досить рідко приїжджали на пікніки із друзями. Якось не було бажання щось садити, доглядати городик і робити іншу подібну роботу. Ділянка у нас досить велика.
Є будиночок, щоправда, у жалюгідному стані, але від дощу сховатися в ньому можна. З явних плюсів нашої дачі близькість до міста та наявність ягідних кущів та фруктових дерев.
Урожай із них ми практично не збирали. Що падало, збирали та роздавали друзям. Ягоди з’їдали разом із дітьми. Загалом були дачними туристами, як називали нас сусіди.
У них всі городні процеси чудово відпрацьовані. Як навесні починають, так закінчують глибокої осені. Раніше ми з чоловіком все глузували з них.
Мовляв, справжні фермери. Після роботи ввечері летять на дачу полоти бур’яни та перевіряти теплиці. Наївні, ми й не здогадувалися, що вже зовсім скоро приєднаємось до таких же любителів натурпродукту.
Взимку минулого року чоловіка скоротили із гарної роботи. Фірма розпалася та розпустила працівників. Наші невеличкі заощадження закінчилася практично відразу. Нічого дивного, з такими цінами.
Чоловік влаштувався на нову роботу, але зарплата там далека від бажаної. Подумали ми з ним гарненько і вирішили зайнятися дачею. Якщо є можливість економити хоч на чомусь, то треба цим користуватися.
Посадили картоплю, огірки з помідорами та все, що восени йде на стіл. Ягоди в середині літа пішли в компоти та повидло. Ми самі росли на таких ласощах, то хай і наші діти їдять натуральне.
У серпні я і моя мама дістали пошарпаний, ще бабусин, зошит із рецептами закруток. Там і салати з перцю, і мариновані кабачки, і будь-що.
Руки швидко згадали стару навичку, і ось уже в нашому гаражі вишикувалася приємна оку шеренга баночок з дачним урожаєм. Ми з чоловіком і мамою передчували, як узимку все це їстимемо і нахвалюватимемо.
Все-таки немає нічого смачнішого за їжу, яку ти зібрав і приготував своїми руками. Я сама росла на таких салатах. І нічого, виросла здоровою та міцною. Наші діти, звичайно, спочатку тільки носом крутили.
Мовляв, навіщо батьки морочаться, коли зараз у магазині можна купити абсолютно все. Будь-які екзотичні ласощі від сушеного манго до консервованого ананаса.
Нехай кривляться. Виростуть і потім зрозуміють, як приємно економити і є те, що вирощено самостійно. І, між іншим, без жодних шкідливих добрив.
Треба сказати, що гараж у нас спільний зі свекрухою. Точніше, це їхній гараж, але свою машину вони давно продали і поступилися нам. Сама ж свекруха, теж слід зазначити, жодної участі у роботі на городі не брала.
Вона взагалі, за її словами, далека від землі, хоч і народилася у селі. Каже, що свого часу стільки копалася у городі, що тепер навіть думати про це не хоче. Ми її позицію прийняли і не вмовляли допомагати нам із грядками.
Що ж, людина не хоче, то й не треба. Має своє активне життя. Пенсіонерка то на репетицією хору бігає, то якоюсь суспільною роботою займається. Врожаєм ми з нею, зрозуміло, ділилися.
То ягід привеземо, то кабачки.
І тут днями приїжджаю я в гараж за баночкою компоту. Діти вперше самі попросили привезти вишневий компот замість магазинного соку. Зайшла я в гараж і обімліла. Стрункі ряди наших баночок із закрутками відчутно скоротилися. Замок на місці, тобто ніхто чужий у гараж не приходив.
Я кинулася дзвонити мамі та чоловікові. Може, хтось із них перевіз банки додому? Але ні. Чоловік взагалі сказав, що у гаражі не був тиждень. Мама теж відхрестилася від позапланових походів у гараж.
Серед ймовірних “відвідувачів” залишилася лише свекруха, адже має ключ. Жінка не віднікувалася: “Так, я взяла кілька банок для своїх знайомих. Хотіла порадувати варенням одиноких подруг, яким ніхто не допомагає”.
Декілька банок? Та там більше половини немає! Свекруха у відповідь сказала, що нам решти цілком вистачить. І взагалі, треба бути добрішими до людей.
“Звідки я могла знати, що ви з цією дачею зовсім збожеволіли і перетворилися на якихось скнар. Треба було попередити, що навіть мені нічого брати не можна”, – відрізала мама чоловіка.
Ось так, я ще й винною залишилася. Виною жадібною, яка не дає старенькій пані пригощати дачними ласощами своїх подруг. Якби свекруха брала участь у роботі на грядках, вона знала б, якими зусиллями дістається врожай.
І не була б такою добренькою. Добре бути щедрим за чужий рахунок. Банки, що залишилися, ми перевезли до нас додому і сховали їх під ліжками в дитячій. Нехай свекруха ображається, зате врожай буде для нас у ці непрості часи.
