fbpx
Історії з життя
Все, ми їдемо у відпустку в село, — заявив я дружині Марійці, — набридло твоє море, пляжі. Хочеться простого сільського щастя. Я ще жодного разу не був на справжній риболовлі

Незвичайна риболовля.

— Племіннику, приїжджай до нас порибалимо, — хрипко кричав у слухавку дядько Василь, — обіцяю — не пошкодуєш! Он сьогодні вночі клювала просто шалено, не знаємо тепер куди рибу діти. Щуки – як коні!

У його голосі бриніло таке захоплення, яке передалося мені навіть на відстані.

— Все, ми їдемо у відпустку в село, — заявив я дружині Марійці, — набридло твоє море, пляжі. Хочеться простого сільського щастя. Я ще жодного разу не був на справжній риболовлі.

Ну Марійка, звісно ж, трохи вагалася, але ми із сином Сашком її вмовили. І вона погодилася.

— Молодці, що приїхали, — потирав руки дядько Василь, — сьогодні відпочиваєте, а завтра йдемо рибалити. Тут недалеко — всього кілометрів 20! О 4 годині встанемо і поїдемо.

Ну, а я що? Я тільки за. Навіть Марійка погодилася, мабуть, їй теж хотілося потримати в руках гігантську щуку.

Зібралися ми чотирма сім’ями. Чоловіки на трьох жигулях, і я на своїй ниві. Взяв найбільше 15-літрове відро, поставив у багажник.

Близько п’ятої ранку ми вже були там. Однак риболовля чомусь не клеїлася. Як не старалися наші чоловіки, клювання не було, неначе щуки змовилися зіпсувати їм всю риболовлю, щоб не хвалилися. По дві малесенькі рибки виловили і все. Всі вже зовсім зневірилися, навіть в очі мені соромились дивитися. Настрій у всіх опустився майже до нуля.

Ну а я зрозуміло ж, мовчу, бо кожен мій жарт з цього приводу – як хук під дих. Потім не витримав і вирішив зганяти до найближчого села. Може, це я такий невдачливий? Зникну з горизонту, і щука змилостивиться?

— Куплю щось до столу, — заявив я, — привезу чогось міцненького, щоб настрій підняти.

Та й поїхав, Сашко попросився зі мною. А жінки з дітьми купалися в річці, базікали, їм точно було не нудно.

Під’їжджаємо до села, а там нещодавно пройшла злива і посередині дороги утворилася величезна калюжа, в якій застрягли два жигулі та один запорожець.

Господарі автомобілів побачили мене, зраділи.

— Друже, витягни, — гукають мені кілька голосів.

Ну, а в дорозі діє золоте правило: ти допоміг комусь і тобі обов’язково допоможуть. Але тут я згадую, що забув взяти з собою гаманець!

— От халепа, — кажу, — Сашко, ну ми з тобою і роззяви. Гаразд, зараз витягнемо і доведеться їхати назад.

Дістав я трос, витягнув першого. Він на радощах відкрив багажник і каже: «Вибирай!» А там, мамо люба: величезні, ще щуки. Я таких ніколи не бачив. Дивлюся розгублено, а він схопив кілька рибин і кинув мені у цебро. А вони не влазять, вивалюються. Як з’ясувалося, чоловік працює у рибному господарстві, яке розташоване у цьому селі.

Потім я витяг ще й тих двох. А вони теж із цього ж господарства — один мені два пакети добірних судаків вручив, а другий пляшечку біленької. Ну як тут не повіриш у дива та казку?

— Тату, ото нам пощастило, — радів Сашко, підстрибуючи на першому сидінні від захоплення і потираючи руки, — як по-щучому велінню, раз і риба наловилася. Ото всі здивуються.

Коли я повернувся до чоловіків, покликав їх до своєї машини і відкрив багажник то у них щелепи відвисли до землі. Тим паче, дружина вже забила тривогу, що ми поїхали без грошей, тому викрити мене в тому, що я купив цю рибу, було неможливо.

Для Сашка не було більшого щастя, ніж спостерігати їхнє німе здивування. Його дитячий заливистий сміх так і дзвенів дзвіночком у наших вухах:

— Я ж казав, я казав, що вони здивуються!

— Ну що ж, з почином тебе, племінничку, — промовив, нарешті, дядько Василь і почухав потилицю, — не дарма ми тебе на риболовлю покликали.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page