Все почалося, коли моя подруга Аліса вирішила поділитися зі мною своїми переживаннями. Її свекруха, Світлана Андріївна, стала справжньою проблемою в їхньому з Микитою житті.
— Валю, уявляєш, вона приходить до нас майже щодня! — розповідала Аліса, розмахуючи руками.
— Щодня? Серйозно? — здивувалася я.
— Так, і це навіть не обговорюється. Вона просто дзвонить у двері й заходить, як до себе додому. Іноді я навіть гостей маю, а вона, наче навмисно, саме тоді й з’являється.
Я бачила, як це її турбує. Вона хотіла, щоб її дім був місцем спокою, але свекруха не давала їй цього.
— Ти говорила з Микитою? Він же має щось зробити.
— О, говорила, звісно. Але він тільки відмахується: “То ж моя мама. Вона піклується про нас”.
Світлана Андріївна була жінкою харизматичною. Її було важко зупинити, і вона завжди знаходила спосіб нагадати, хто тут «головний».
Аліса терпіла довго, навіть коли свекруха одного разу принесла їй із шафи боксерки свого сина й почала розповідати, як правильно її прати.
— Ти розумієш, яка це ганьба? — ділилася зі мною Аліса. — Я мало крізь землю не провалилася. Але що я могла зробити? Микита б одразу став на її бік.
Одного вечора Аліса все ж вирішила серйозно поговорити з чоловіком.
— Микито, нам треба поговорити, — почала вона.
— Що сталося, Алісо? — запитав він, відкладаючи телефон.
— Це твоя мама. Вона приходить занадто часто. Я вже не витримую цього. Нам потрібен простір.
— Алісо, але вона ж нічого поганого не робить. Вона завжди каже, що ти чудова невістка. Хіба це не добре?
— Добре? Вона постійно критикує мене, коли ти цього не чуєш! І навіть не попереджає, коли приходить.
— Вона просто хоче допомогти.
Цей діалог нічим не закінчився. Микита, як завжди, захищав матір, а Аліса залишилася наодинці зі своїми проблемами.
Одного дня Аліса прийшла до мене з рішучим виразом обличчя.
— Я більше так не можу. У мене є план, і ти мусиш мене підтримати.
— Що за план? — насторожилася я.
— Я зроблю те ж саме, що вона робить зі мною. Хочу, щоб вона відчула, як це.
Світлана Андріївна запросила свого нового залицяльника на вечерю. Аліса дізналася про це й вирішила діяти.
— Світлано Андріївно, яка у вас чудова квартира! — сказала вона, зайшовши без запрошення.
— Алісо? Що ти тут робиш? — здивувалася свекруха.
— Прийшла подивитися, як ви живете. Ви ж так часто до нас приходите, тепер моя черга!
Аліса ходила по квартирі, коментуючи кожен куточок.
— Ой, а тут пил! Ви, мабуть, давно не прибирали? Гості ж можуть побачити!
Світлана Андріївна була здивована, але нічого не могла сказати. Її новий кавалер виглядав збентеженим, а Аліса насолоджувалася моментом.
— Мамо, я вам допомогти вирішила, бачу, що тут у вас брудно. Я швидко, лиш ганчірку і віник візьму.
— Аліно, я зайнята. Ти не бачиш, що відбувається. Ти заважаєш, у мене гості.
— Ой, мамо, та ви що? – протягнула Аліна, – Ви ж завжди нам допомагаєте, а тепер я прибігла. Доречі, чого ви не випрали штори, он пляма яка. Ого пилу і павутиння, – продовжувала Аліна голосно.
Вистава вдалась і обличчя свекрухи те яскраво підтверджувало. Аліна не дивлячись на усі свекрушині слова продовжувала ходити квартирою і слово до слова повторювати слова, які чула колись у свою адресу від свекрухи.
Звісно, після такого свекруха і бачити невістки не бажала. Образилась, навіть не розмовляла і не приходила у її дім. Чого, власне, Аліна і намагалась досягти.
Головна картинка ілюстративна.
