Я сидів на лавці. У мене був не дуже добрий настрій. За останній тиждень не трапилося жодної гарної події. Невдачі переслідували мене одна за одною.
Все почалося з понеділка. Не встиг я сісти на стілець, я мене викликали до шефа. — Ти звільнений, бери обхідний і котися звідси.
— Може поясните, за що.
— Без пояснення причин. І раджу більше не потрапляти мені на очі. Моли бога, що я сьогодні добрий.
Я взяв обхідний і пішов до свого робочого місця збирати речі. У мене не вкладалося в голові, за що мене звільнили. Коли я проходив повз секретарку Софію, вона якось єхидно на мене подивилася.
Три дні тому, а саме у п’ятницю, вона мені запропонувала сходити в кіно. Типу вона має зайвий квиток, а подружка не може піти. Я відмовив у ввічливій формі, зіславшись на «нагальні справи». Вона надула губи. Якщо чесно, я тоді не надав цьому значення. Коли я збирав речі до мене, підійшов Максим.
– Що звільнили? Не переживай. Добре, що по-доброму. Он місяць тому Василя з другого відділу із пам’яткою під оком звільнили.
— Та я навіть не зрозумів за що?
— Тебе Соня запрошувала в кіно?
— Ну так. І що?
– Ти їй відмовив?
— Ну та, я з малолітками не зв’язуюсь. Відповів я.
— Ну ось, а ти в курсі, що Сонечка донька шефа. І якщо їй хтось сподобається, вона запрошує його в кіно. Якщо відмовив, то скаржиться таткові, що він до неї чіплявся і тоді як результат, звільнення. Тож хлопче тобі ще пощастило.
— Я піду і поговорю з ним.
– Не раджу, він не повірить. Вже пробували до тебе. Краще йди з Богом.
Отримавши розрахунок, я вийшов з дверей фірми. Постояв, роздумуючи, куди йти далі. Повз мене пролетів хлопець на мопеді і вихопивши сумку зник за поворотом. Я навіть не намагався його наздогнати. Відразу зрозумів, марно.
Стою розгублений. Без грошей, без роботи. Додому йти не хотілося я сів на лавку перед будинком фірми. Сиджу на сонечку, засмагаю. А куди мені поспішати. Роботи немає, грошей нема. І тут до мене доходить, що документів також немає. Усі документи, включаючи трудову, були в сумці.
Тут лунає телефонний дзвінок.
— Привіт, друже, далеко ти пішов від роботи?
— Ні сиджу на лавці навпроти офісу.
— Повертайся, терміново.
Повертаюся до офісу. Саме час обіду. Думаю навіщо мене кличуть. Може шеф передумав і вирішив таки мені всипати.
Піднімаюсь на поверх, заходжу в офіс. Тиша. Нікого немає. Ну думаю, що за жарти. Дзвоню Максимові.
— Де ж ви всі?
— Іди до шефа в кабінет!
Заходжу до приймальні, Софії немає. Обережно стукаю у двері. Звідти чую громовий голос шефа.
— Заходь!
Спалах яскравого світла, звук хлопавок. Гучні крики «ура» та «вітаємо». З усіх боків сипляться конфетті.
— З Днем народження!
Лишенько, як я міг забути про свій день народження.
— А як же звільнення?
— То був жарт такий. Я люблю пожартувати. Так що звикай, якщо хочеш залишитися у нас працювати.
Широко посміхаючись, відповів шеф і кинув мені в руки мою сумку.
Я нахилився до Максима і спитав.
— А те, що Соня дочка шефа це теж жарт?
— Ні, це чиста правда.
У неділю ми з Сонечкою йдемо в кіно. І це вже не жарт!
Olena ta Ko.
Фото ілюстративне.
