fbpx
Історії з життя
Все почалося з понеділка. Не встиг я сісти на стілець, я мене викликали до шефа. — Ти звільнений, бери обхідний і котися звідси

Я сидів на лавці. У мене був не дуже добрий настрій. За останній тиждень не трапилося жодної гарної події. Невдачі переслідували мене одна за одною.

Все почалося з понеділка. Не встиг я сісти на стілець, я мене викликали до шефа. — Ти звільнений, бери обхідний і котися звідси.

— Може поясните, за що.

— Без пояснення причин. І раджу більше не потрапляти мені на очі. Моли бога, що я сьогодні добрий.

Я взяв обхідний і пішов до свого робочого місця збирати речі. У мене не вкладалося в голові, за що мене звільнили. Коли я проходив повз секретарку Софію, вона якось єхидно на мене подивилася.

Три дні тому, а саме у п’ятницю, вона мені запропонувала сходити в кіно. Типу вона має зайвий квиток, а подружка не може піти. Я відмовив у ввічливій формі, зіславшись на «нагальні справи». Вона надула губи. Якщо чесно, я тоді не надав цьому значення. Коли я збирав речі до мене, підійшов Максим.

– Що звільнили? Не переживай. Добре, що по-доброму. Он місяць тому Василя з другого відділу із пам’яткою під оком звільнили.

— Та я навіть не зрозумів за що?

— Тебе Соня запрошувала в кіно?

— Ну так. І що?

– Ти їй відмовив?

— Ну та, я з малолітками не зв’язуюсь. Відповів я.

— Ну ось, а ти в курсі, що Сонечка донька шефа. І якщо їй хтось сподобається, вона запрошує його в кіно. Якщо відмовив, то скаржиться таткові, що він до неї чіплявся і тоді як результат, звільнення. Тож хлопче тобі ще пощастило.

— Я піду і поговорю з ним.

– Не раджу, він не повірить. Вже пробували до тебе. Краще йди з Богом.

Отримавши розрахунок, я вийшов з дверей фірми. Постояв, роздумуючи, куди йти далі. Повз мене пролетів хлопець на мопеді і вихопивши сумку зник за поворотом. Я навіть не намагався його наздогнати. Відразу зрозумів, марно.

Стою розгублений. Без грошей, без роботи. Додому йти не хотілося я сів на лавку перед будинком фірми. Сиджу на сонечку, засмагаю. А куди мені поспішати. Роботи немає, грошей нема. І тут до мене доходить, що документів також немає. Усі документи, включаючи трудову, були в сумці.

Тут лунає телефонний дзвінок.

— Привіт, друже, далеко ти пішов від роботи?

— Ні сиджу на лавці навпроти офісу.

— Повертайся, терміново.

Повертаюся до офісу. Саме час обіду. Думаю навіщо мене кличуть. Може шеф передумав і вирішив таки мені всипати.

Піднімаюсь на поверх, заходжу в офіс. Тиша. Нікого немає. Ну думаю, що за жарти. Дзвоню Максимові.

— Де ж ви всі?

— Іди до шефа в кабінет!

Заходжу до приймальні, Софії немає. Обережно стукаю у двері. Звідти чую громовий голос шефа.

— Заходь!

Спалах яскравого світла, звук хлопавок. Гучні крики «ура» та «вітаємо». З усіх боків сипляться конфетті.

— З Днем народження!

Лишенько, як я міг забути про свій день народження.

— А як же звільнення?

— То був жарт такий. Я люблю пожартувати. Так що звикай, якщо хочеш залишитися у нас працювати.
Широко посміхаючись, відповів шеф і кинув мені в руки мою сумку.

Я нахилився до Максима і спитав.

— А те, що Соня дочка шефа це теж жарт?

— Ні, це чиста правда.

У неділю ми з Сонечкою йдемо в кіно. І це вже не жарт!

Olena ta Ko.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page