Мене це вивело з себе, адже я працювала на цю нову квартиру дуже важко, все думала встигнути до сорока та створити в ній сім’ю, а тепер що?
Пішла я туди гримати і мені відкрила геть розгублена няня, на руках у неї була десь трирічна дитина:
– Вибачте, кран зірвало, я не можу воду перекрити, бо не можу знайти де стояк, все зашито меблями.
Вже ми обоє кинулися шукати, довелося лізти в кухонну шафу і таки перекрити воду.
Поки ми обоє вже збирали воду, то діти навколо бігали і те все розносили.
Нарешті все було прибрано, діти переодягнені в сухе і няня запросила мене попити кави.
– Я вже не маю сили, вони ж в садок ходили, а там зараз карантин і в школі так само. Я не справляюся і буду йти звідси.
– Але ж хата багата, тут мають непогано платити.
– Знаєте, побудете сама з чотирма дітьми, то й зрозумієте, ніхто нікого не слухає, не навчені за собою прибрати елементарного.
І отак я пішла додому, взявши телефон господаря квартири.
Розмова була коротка і ввечері цей чоловік зайшов і оглянув шкоду.
– Наймайте майстрів. Я все оплачу, ось вам аванс.
Звичайно, що мені було цікаво, де ж дружина, але я не стала питати.
На наступний день до мене з самого ранку подзвонив Ярослав:
– Ви б могли посидіти з моїми дітьми годинку? На роботі дещо сталося. Я вам заплачу.
Я так розгубилася, що він прийняв це за згоду. Довелося прийти і їсти варити та бавити дітей. Я познайомилася з ними, то старшій Анні було п’ятнадцять і вона те й робила, що сиділа в телефоні.
Далі йшов дванадцятирічний Олег. Який таки помагав з молодшими. Данилу вісім і чотири Андрію.
Квартира була двохярусна з гарним ремонтом, але не було фото ґаздині цього дому, тільки діти.
– А де ваша мама?, – спитала я Аню.
– Мама поїхала геть і не вернеться, – відказала вона.
Я дуже здивувалася, як це можна покинути дітей, та ще й стільки?
Але всю історію розказав мені Ярослав.
– Я вирішив найперше всього самому добитися, щоб мати найкращу дружину в світі. Наталя була саме така, я, коли її побачив, то одразу закохався. Мене не спинило, що я на двадцять років старший за неї. Я запросив її в цю квартиру бути господинею. Все у неї було, вона мала лише про дітей піклуватися та жити в своє задоволення і як вона мені віддячила? Втекла. Сказала, що більше так не може.
Когось іншого ця історія могла б і розчулити. Але я маю щодо цього іншу думку: молоду жінку обкласти дітьми і думати, що вона має бути щаслива на все життя?
Вибачте, але зараз не минуле століття. Жінка має й іншого хотіти: мати час на себе, на своє хобі, на роботу.
А з дітьми як ти це все зробиш?
І вже бачу, що Ярослав до мене часто заходить, наче про ремонт переживає, але я розумію, чого він хоче – аби хтось безкоштовно гляділа його дітей. Вибачте, але я хочу мати своїх, а він вже точно на п’яте не погодиться.
Ось така ситуація наче й все зрозуміло, але по факту все так заплутано, що я вважаю, що не маю лізти в ту родину і не вестися на солодкі обіцянки. Я правильні висновки зробила, як ви гадаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
