Батько покинув нас з мамою, коли мені було п’ять років. Я тоді нічого не розуміла, хіба тільки те, що тато буде тепер приходити в гості, а не жити з нами кожен день. Мама потайки від мене часто плакала, але ніколи про тата погано не говорила. А коли він приходив у вихідні, ми сідали за накритий стіл всі разом, обідали, а потім він забирав мене гуляти. Мама мовчки одягала на мене гарне плаття і кожен раз говорила, щоб я поводила себе добре і слухалася тата.
Пам’ятаю, як ми ходили з татом в зоопарк і на атракціони, гуляли в парку і їли морозиво. І ще він іноді купував мені цукерки. Тато був святом, і я дуже любила його. А мама була кожен день. Вона сварила мене за розкидані іграшки, змушувала вчити букви і не давала довго дивитися телевізор. Солодощі були тільки після їжі і зовсім не такі смачні, як татові.
А потім я підросла і спробувала вмовити батьків жити разом. Мама сказала, щоб я не лізла в справи дорослих, і що тато сам пішов від нас, а вона його не проганяла. А тато тільки посміявся – у нього вже було інше життя.
Ще тато іноді приводив мене до себе додому і навіть знайомив з якимись жінками. Правда, жінки довго в нього не затримувалися. Через якийсь час замість вже знайомої, я виявляла іншу, потім третю. Одні мені подобалися, інші – не дуже. Коли я запитала у тата, чому у нього немає дружини, він знову віджартувався, сказав, що жінок багато, і він ніяк не знайде кращу.
Минув час, я виросла і зрозуміла, що мій добрий, веселий тато просто чоловік, який любить всіх жінок і постійно знаходиться в пошуках пригод. Тому вони і з мамою розлучилися – він знайшов собі іншу. Тато часто говорив, що потрібно насолоджуватися життям, ловити моменти, радіти тому, що є, і не звалювати на себе зайві негаразди.
У підлітковому віці мені здавалося, що він має рацію. Ми часто не знаходили спільної мови з мамою, яка вчила мене відповідальності, самостійності, серйозності і весь час примовляла, що жити метеликом не можна, тому що поруч – живі люди, яким так легко зробити ненароком щось недобре. Але татова життєва філософія мені була більше до душі.
Тоді я не розуміла, що рідкісними зустрічами зі мною мій татко убезпечив себе від виплат аліментів. Тільки через багато років я дізналася, що мама відмовилася від них з умовою, що він буде весь час зі мною спілкуватися. Вона хотіла, щоб я не відчула втрати одного з батьків, і була впевнена, що тато мене все-таки любить. З цієї ж причини вона так і не вийшла більше заміж. Зате мій татко одружився ще кілька разів. І у мене були брати і сестри, про яких він чомусь ніколи не згадував.
Все розкрилось, коли я вчилася у випускному класі. Мені захотілося новий комп’ютер. Я стала просити маму, а вона сказала, що немає грошей. Я просила настирливо, але мама тільки розводила руками. Тоді я заявила, що раз вона така, я у тата попрошу. Мама нічого не відповіла, пішла до себе.
Я вирушила до батька в гості і прямо з порога стала скаржитися на маму і просити, щоб він купив мені ноутбук. Реакція таточка мене приголомшила. Він схопив телефон, набрав наш номер і став вимовляти матері за те, що вона напустила мене на нього. Він горланив, що виконав свої зобов’язання, і у нього є фотографії та докази, що він всі 10 років брав участь у вихованні. І у нього є завірений папірець, що вона сама відмовилася від аліментів! Тобто, він нікому нічого не винен, і щоб ми не сміли у нього нічого просити, це нахабство. Потім, завершивши, розмову і сказав мені, щоб я йшла додому.
І ось тоді вдома мама мені розповіла, як благала батька не покидати мене, тому що я була маленька і дуже його любила. А за це вона відмовилася від аліментів і на його вимогу підписала папір, в якому написано, що він, нібито, видав їй всю суму вперед на моє виховання до повноліття. Мама тоді була готова підписати що завгодно, тому що я стала погано спати, весь час плакала і кликала тата.
Для мене це був грім серед ясного неба. Я роздвоювалася між своєю любов’ю до батька, але мені було дуже шкода маму, і я вірила їй. Я раптом подумала, що крім зоопарку, морозива, цукерок і недорогих іграшок тато мені жодного разу нічого не купив, не подарував, а все робила мама: одягала, годувала мене, вивозила на море, оплачувала гуртки і всі мої розваги. Вона завжди багато працювала і пізно приходила, а я ще звинуватила її, що їй до мене немає діла, а тільки тато знаходить час зі мною поговорити і погуляти.
Після того випадку я тата довго не бачила. Спочатку поривалася піти туди, якось порозумітися, але згадувала його обличчя і ту його телефонну розмову з мамою, коли він волав, що нічого нікому не винен, що у нього підписаний папір є, я розуміла, що мені нема чого сказати. А він зовсім перестав дзвонити і приходити.
Потім я якось випадково побачила його в місті з молодою жінкою, як я зрозуміла, черговою дружиною, а з ними була маленька дитина. Так що все моє подальше життя пройшло без його участі. Я закінчила інститут, вийшла заміж і залишилась без мами. Вона тихо згасла, раптово, враз занедужавши, нікому не скаржачись, пішла від нас буквально в три місяці, так і не побачивши онуку.
Минув ще час, і з’явився мій батько. Вірніше, прийшла повістка в суд. Я взагалі довго не могла збагнути, що до чого, а коли прийшла, мені там пояснили, що мій батько подав до суду на аліменти. Він вийшов на пенсію і вважає, що діти повинні його тепер утримувати, аби рівень життя, не погіршився. Причому, як я дізналася, такий позов він подав не тільки до мене, а й до двох інших покинутих ним дітей.
Тоді я і побачила на власні очі той папірець, про який мені розповіла мама. І ще кілька папірців, написаних маминим почерком, що вона претензій не має. Батько тряс цими папірцями і дуже задоволений доводив, що він брав участь у вихованні, і що все зберіг, піклуючись про майбутнє.
Виходить, що ще, коли він покидав сім’ю і мене, маленьку, він вже думав про те, як він буде відсуджувати аліменти. Коли я сказала йому, що він насправді, не платив ці гроші, він швидко заявив, що я нічого не доведу, а папір є. Було гидко. Особливо його випещене обличчя, потирання рук і повне задоволення собою в ситуації, що склалася. Він ще весь час підкреслював, що робить все по закону і має право на підтримку, так як він тепер пенсіонер і потребує.
Мені не шкода грошей, але я ніяк не можу досі усвідомити, що ж таке в голові у мого батька, як він до цього взагалі додумався, про які права йдеться, адже він покинув мене і ще двох дітей в ранньому віці ?! І йому в голову не прийшло допомогти утримувати малюків. Більш того, він спекулював на маминій любові і бажанні захистити мене від наслідків після їхнього розлучення. А він, такий «практичний» швидко зрозумів і використав ситуацію з максимальною вигодою для себе.
Чоловік сказав, що краще з ним не зв’язуватися і погодитися на аліменти, щоб не було претензій, а по мені, так краще ці гроші в дитячий будинок віддати, сиротам, ніж йому. Але це ще не все, мій, вибачте на слові, татко, зрозумів, що ми з чоловіком матеріально добре живемо. Тепер він пише мені листи, зберігаючи копії, в яких він скаржиться на важке життя, безпорадність і просить, щоб я взяла його до себе жити!
Це мене жодна людина зробити не впросить! Нехай живе один, як хоче. Все життя прожив для себе, коханого, для свого задоволення, не думаючи ні про кого, ось нехай так і доживає – коли про нього ніхто думати не бажає!
Світлана Петрівна.
Головна картинка – pexels.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
