fbpx
Історії з життя
“Все це, все, що зараз в моїй тарілці… картопля, морква, шматочки буряка, смажена цибуля, помідори, м’ясо, перець, сіль, капуста і навіть вода! Все це куплено на мої гроші. На гроші, які я з таким зусиллями заробляю”,- думав Семен. “І взагалі, все навколо, все, що знаходиться в цій квартирі, теж куплено на мої гроші”

Семен мляво копирсався ложкою в тарілці з борщем, розглядаючи його вміст.

– Що ти там хочеш знайти? – невдоволено буркнула дружина, перекладаючи сметану з пакетика в вазочку.

Семен мовчав. Йому було що сказати, але він не почувався готовим зробити це. Він був голодний, але звичайна, домашня їжа була не здатна вирішити цю проблему. Вона просто не лізла в душу.

“Все це, все, що зараз в моїй тарілці… Картопля, морква, шматочки буряка, смажена цибуля, помідори, м’ясо, перець, сіль, капуста і навіть вода! Все це куплено на мої гроші. На гроші, які я з таким зусиллями заробляю”,- думав Семен. “І взагалі, все навколо, все, що знаходиться в цій квартирі, теж куплено на мої гроші. На мої гроші дружина купила собі цей недолугий домашній халатик. На мої гроші вона чомусь купує собі мереживо”.

“Раніше вона була красива в будь-чому. А тепер… Щоб потрібні мережива”.

В кухню увійшла його донька, студентка третього курсу економічного факультету. Не питаючи дозволу, схопила зі столу його бутерброд з ковбасою і почала жувати, одночасно повідомляючи батькам, що до вівторка треба оплатити черговий семестр.

“Це моя ковбаса! Це я плачу за її навчання! Вони всі існують тільки завдяки мені”, – Семен “закипав”.

– Їж! Чого дивишся по сторонах! – злилася дружина. – Тебе щось не влаштовує?

Чоловік встав і підійшов до вікна. “Треба відволіктися, а то наговорю сім мішків гречаної вовни, потім вислуховувати від них, як їм важко живеться!” – Семен відсунув фіранку і подивився у двір.

“От лопух! На бордюр став! Але ж вони, бордюри, на мої гроші фарбуються! – Семен подумки готовий був гепнути сусіда по будинку. “Двірник, трясця, листя ганяє по двору, нероба! За що я йому зарплату плачу? Народу на зупинці знову море. Знову тролейбуса немає! Чим вони там взагалі займаються? Скільки ще треба податків заплатити, щоб все працювало?”.

Портрет депутата з промовистим прізвищем, що усміхався йому у вікно з білборда біля дороги, тільки погіршив його самопочуття. А гасло депутата, зображене на ньому “Я все зроблю, ви тільки скажіть!” остаточно вивело його з себе. Його “понесло”.

– Терпіти не можу вас усіх! Я втомився вас утримувати! Щоб ви всі пропали! – Семен повернувся, чекаючи “вступу в бій” дружини, але в кухні нікого не було. Ні дружини, ні дочки не було і в коридорі, і в кімнатах.

“Пішли! Ганебно втікали знаючи, що живуть за мій рахунок.”

Він почав потроху заспокоюватися. Одягнув піджак, взяв в руки портфель і знову підійшов до вікна. Людей на зупинці не було, зовсім. Щасливий Семен поспішив на вулицю.

По дорозі до зупинки йому ніхто не зустрівся, що дуже його потішило. Говорити ні з ким не хотілося. Зупинка була як і раніше порожня. Однак, не було і машин. Взагалі вся вулиця нагадувала порожнє місто. Ніхто не їхав по дорозі і не йшов тротуаром. Семен запідозрив недобре. Він, мабуть, міг би пояснити відсутність машин і людей на зупинці, але порожній вхід в цілодобовий супермаркет навпроти його будинку, пояснити було неможливо.

“А де всі?” – Семен озирався на всі боки, намагаючись знайти хоча б кого.

Його охопив неймовірний неспокій, не сподіваючись на приїзд тролейбуса, Семен пішов до роботи пішки. Всі три зупинки, які він подолав за пів години, Семен нікого не зустрів. “Евакуювали місто? А мене? Забули?” – він з острахом підійшов до службового входу в будівлю головного корпусу своєї компанії і натиснув на кнопку виклику охорони. Двері йому не відкрили, на виклик ніхто не відповів.

Наступні дві години, Семен бродив містом в пошуках життя. Його не було. Користуючись нагодою, він сам скрутив собі шаурму, з’їв кілька порцій улюбленого шоколадного морозива і “позичив” кілька новинок з книжкового ринку з ларька у парку.

Розмістившись на лавці в повній тиші, Семен розкрив першу книгу. Прочитавши два розділи, він зловив себе на думці, що йому нудно. Ніхто не “муляв” йому очі, не дратував його і нічого у нього не просив.

“Дивне почуття. Ніби не вистачає мені всього цього… Ніби хочеться мені чогось з ого, повного оточуючих його людей, життя”.

Він відкинувся на спинку лавки і підняв голову вгору. На нього знову дивився депутат зі своїм гаслом: “Я все зроблю ви тільки скажіть!

– Гаразд! Нехай повертаються, – сказав Семен і в ту ж мить побачив, як високо в небі пролітає зграйка птахів.

– Ноги підніми! Бач, розсівся! – почув Семен одночасно з човганням віника по асфальту.

Автор: Андрій Hемoляєв.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook