Перебуваю в тому віці, коли вже час підбивати підсумки свого життя і подумати про душу. Все життя мені соромно за один мій вчинок.
Колись я їхала до старшого брата в іншу республіку. Їхати треба було з Харкова три доби. Вагон був плацкартний, народу повно. Із задоволенням залізла на верхню полицю (бічну) з думкою, ось де я відісплюся після навчання, що і робила. Прокинулась від того, що якась жінка торсає мене зі словами:
— Годі спати, вставай, будемо знайомитися. Ми всі вже чекаємо, чекаємо тебе. Бідний хлопець давно стоїть в проході, як укопаний, дивиться на тебе, а ти все спиш. Так і щастя своє проспиш.
Ну, я зістрибнула зі свого місця, пішла вмиватися, дивлюся, і правда стоїть солдатик і дивиться на мене. Такий високий, стрункий, а форма на ньому як влита. Покликали мене до столу мої попутники – жінки, чоловіки. Я теж дістала з сумки свій «тормозок», застілля вийшло шикарне.
Тут же відбулося моє знайомство з солдатом. Звали його Олексій. Був сором’язливий, червонів у відповідь на жарти сусідів, а коли посміхався, на щоках були ямочки. Родом був з Сибіру, здоровань. Вище мене на голову, хоча й я не маленька геть. Незабаром весь вагон пасажирів перетворився в сватів.
А частування для нас з Олексієм не шкодували, несли всю смакоту, солодощі особливо. Говорили, що ми дуже гарно виглядаємо разом. Відвели біля вікна нам куточок, щоб могли спілкуватися. Ми не могли наговоритися. На другу добу Олексій мені освідчився, сказав, що я сподобалася з першого погляду йому, як тільки зайшла в вагон.
Часу було у нас мало. Він їхав з відпустки в свою частину, залишалося служити недовго. Багато чого говорив він, а ще з’ясувалося, що пише вірші, в основному ліричні. Читав з таким натхненням, заслуховувалися не тільки я, але і попутники. Промайнув час в дорозі так швидко, що ось уже наближалася його станція, а мені їхати було до кінцевої.
Попрощалися, пообіцявши один одному писати листи. Проводжали Олексія всім вагоном, аж надто сподобався він усім. У той час народ був доброзичливий, чуйний, а ще – веселий, не те що зараз: всі понурі, сумні. Та поїздка на канікулах залишилася в моїй пам’яті як світла пляма в моєму житті.
Приїхала додому, пішла в інститут, почалися будні. З Олексієм листувались. Він примудрявся писати 3-4 рази в тиждень, я – рідше. Листи його були задушевні, іноді в віршах. Часто читала подружкам, ті захоплювалися і, звичайно, заздрили. Так летіли дні. І раптом отримую лист, де він повідомляє, що скоро кінець його службі і він вирішив їхати прямо до мене, просити моєї руки у моїх батьків. Мовляв, розпишемось і поїдемо до нього. Боже, що зі мною стало коїтися. Заміж? У 18 років? А ще виїхати в таку далечінь від рідних. Так ні за що!
Порадившись з подругою, нічого розумнішого не придумали, а придумали капость. Подруга написала йому, що я уже заміжня і попросила не турбувати, адже чоловік у мене ревнивий дуже.
А Бог покарав мене, і по заслузі. Все життя розплачуюсь за отой вчинок. Вийшла заміж в 19 років, чоловік шість років не працював, навчався на денному. Мала доньку, коли тій було шість місяців, вийшла на роботу. Тягнула лямку часто на двох роботах, жили в гуртожитку. Як пішов чоловік на роботу – знайшов мені заміну. Був у мене другий шлюб від слова «був». Другий чоловік взагалі для родини не був створений, жодної спідниці не пропустив, крав все з дому для своїх подруг.
Третій чоловік теж довго у моєму житті не затримався – його не стало. Я залишилась вдовою.
Ось я і думаю, що все, що сталося поганого в моєму житті, це мені в покарання за те, що так вчинила з тим парубком. І немає мені прощення.
Одного разу, через роки, приїхала до батьків. Вирішила знайти листи від Олексія (все було складено в шкільний мій портфель). Але мама сказала, не шукай, батько спалив в печі всі листи, попередньо прочитавши, нащо, мовляв, такий хлопець писав, а вибрала бозна, кого. (Навіщо тато спалив, яке мав право?) Шкода. Я хотіла написати, покаятися перед Олексієм, але … Ні адреси батьків його, ні його сестри. Всі мости спалені.
Доживаю свій вік на самоті. Є дочка, внучка. Але їм немає діла до мене, адже зі своєї пенсії я не дуже можу допомогти. Після оплати комунальних – рахую копійки. Мене Бог правильно покарав. За таке – треба платити.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
