Думаю, якби мій попередній хлопець мене не покинув, то я б і далі так жила, ввесь час намагаючись йому вгодити і вгадати, як його задобрити.
Тому не дивно, що в сорок років я була самотньою жінкою, яка не просто перевіряла майбутнього кавалера в розмові, але й стежила за ним в соціальних мережах, чи всі його слова такі правильні чи є якісь підводні камені.
У мене вже й посада була і зарплата відповідна, двокімнатна квартира в новобудові з ремонтом, гроші на себе, але це все не приносило мені відчуття щастя.
Я думала, що маю вийти заміж і тільки так буду щаслива, коли буду мати чоловіка, дитину і собаку. В найкращому варіанті, ще заміський будиночок.
З Сашком я познайомилася в мережі і ми почали спілкуватися, а далі все переросло в щось більше. Тепер мене тільки одне питання цікавить – чому я так з ним себе обманула? Все ж було на поверхні і він нічого не приховував. Варто було просто слухати! А я ж слухала. Я ж чула про те, що він живе з мамою, яка прикута до ліжка вже пів року, що йому важко справлятися з усім цим, що він часто шукає розрядки в чарці.
Він все це говорив! Ми ще й так час проводили.
Але я все це собі намалювала, як неймовірну чесність, а значить, не треба його перевіряти. Таку ж людину я шукала, яку не треба підловлювати на брехнях.
Проте, моя скритність в цьому випадку зіграла мені на руку, бо я не зізналася, що маю власну квартиру і заощадження. Я казала, що знімаю хату, тому просила свою подругу погуляти, поки ми з Сашком в її «моїй» орендованій квартирі.
– Як одружимося, то будемо жити в мене, – казав Саша і серце моє тануло.
Ось справжній чоловік, задумав і здійснив.
Жити з лежачою людиною не так весело, як це описують в фільмах. Жінка не хотіла ніякої доглядальниці, крім її любого сина, а той вже не витримував ні фізично, ні психологічно.
Я намагалася йому допомагати, але подяки від свекрухи за це не було. Все частіше вечори я проводила з нею, а Сашко в барі.
Тоді я вирішила, що пора вкластися в здоров’я свекрухи і почала возити її на консультації та реабілітацію, щоб ще молода жінка стала на ноги і дала нам з Сашком спокійно жити.
Їй ставало легше, але не Сашкові.
– Який я чоловік, якщо ти мене забезпечуєш і маму мою лікуєш, – ледве вимовляв він слова, – Я не чоловік!
Я його заспокоювала і казала, що ще трохи потерпіти і мамі стане легше.
А одного вечора Саша просто викидував мій одяг на сходову клітку і казав, що йому не потрібна жінка, яка має його за невдаху.
Тоді вже й я не витримала, бо за всі мої гроші і старання я отримала отаке? Заради чого це все?
Поїхала я до себе додому, прийняла душ і наче змила з себе весь той рік, який мав бути найщасливішим в нашому житті, але не пройшов випробування.
А потім мені зателефонували, сказали, що Саша вийшов з себе і свекруха в стаціонарі.
Звичайно, що я прийшла до жінки, яка мені чужа, але я чомусь не можу її отак покинути.
– Я вас до себе не заберу, – сказала їй те, що мала сказати з самого початку, – Вам потрібен професійний догляд і якби ви на нього одразу погодилися, то багато чого б не відбулося. Як і це.
Наче й правду сказала, але ж відчуття таке, що я людину обвинуватила в тому, що з нею сталося…
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
