Мені зять одразу не сподобався, очі хитрі і натура така ж і я доньці одразу сказала:
– Лілю, я й тіні любові не бачу в очах цього хлопця, на відміну від тебе. Дитино, може, й добре, виходити заміж за коханого чоловіка, але ж треба аби й тебе любили.
– Мамо, я скоро сама стану мамою, тому вже все одно мені на твою думку.
Ввечері ми з чоловіком обговорювали цю ситуацію і я сказала, що цей Євген її просто використовує, адже вона на роботі виконує за нього всі проєкти і ще й тому тішиться.
– І що? Вона доросла жінка, як хоче так своє життя хай і будує. Ти не можеш тут вже щось змінити.
– Чому не можу?, – дивувалася я, – Я ж бачу його наскрізь! Навіщо тоді давати згоду на одруження? Хай дитинка буде, ми її виховаємо, а його геть і все, менше проблем.
Але чоловік вперся і сказав, як я буду лізти до доньки, то він подарує зятеві машину. І він такий, що зробив би це!
Проте, я вирішила, що вже краще хай витратить гроші на квартиру для доньки і ми постаралися купити її до одруження, щоб вона не була спільним майном. Хоч тут він став на мою сторону.
Діти одружилися і дитинка з’явилася та почалися для моєї доньки просто нестерпні часи. Свекруха навідувалася до них у гості і критикувала Лілю з усілякого приводу і казала, що вона не гідна її сина. Євген долучався до материних співів і казав, що Ліля не так виглядає, не так дитину втихомирює, не так готує їсти і взагалі, вона має бути йому вдячна, що він її терпить.
Моя донька старалася бути ідеальною домогосподаркою, але все одно ці двоє знаходили за що вхопитися – пилюка на люстрі чи страва недосолена і все починали з новою силою.
Спочатку донька мені ще жалілася, коли ж я їй прямим текстом сказала, що треба за себе постояти, то вона очима закліпала:
– Але ж тоді Євген піде.
– То хай котиться! Я ще йому поможу збиратися!
– Мамо, Ніночці потрібен тато.
Далі тато знадобився вже Артемчику, моя донька розповніла, Євген завжди мав поганий настрій і дуже часто їздив в відрядження.
– Славку, та роби щось!, – не витримувала я, – Твою доньку отак знецінюють, а ти спокійненько собі живеш?
– Вона це допускає, значить, так треба.
– Вона потребує захисту!
– І доки я її маю захищати? До п’ятдесяти? Шістдесяти? Має сама навчитися! Не лізь до неї!
Ну як не лізти? Мені серце стискається, мені хочеться того зятя провчити, а вони обоє, що чоловік, що донька, ведуть себе так, наче все нормально!
І ось той день нарешті настав! Євген знайшов собі іншу і покинув Лілю. Я впала перед образами і почала Богу дякувати, що звільнив мою донечку від такого ярма!
А вона прийшла і каже, що буде його чекати, бо дітям тато потрібен.
– Доню, я ж тебе наче не так виховувала. Де ж ти таке відношення бачила, що тобі що не кажи, а ти все «божа роса»? та дітям твоїм мама потрібна усміхнена і щаслива, а не батько, який на них уваги не звертає! Та скільки можна, кінець-кінців?
Тепер я дуже молюся аби Євген не вернувся, бо ця така, що пустить, а мій чоловік і далі нічого не робитиме. Ліля наче потроху приходить до себе і починає розуміти, що жити без щоденних колотнеч таки приємно.
А ще я рада, що нарешті у нас з чоловіком настав мир, бо нема причин для розладу.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
