Зізнаюся, були у мене легкі – легенькі такі – сумніви. Все-таки за плечима дуже довге життя і два шлюби.
«Чи точно потрібен третій?» – іноді я питав обережно себе. Ні, я сам Ліні пропозицію зробив, з колечком Tiffany і всякими мімімі – ну все як годиться. Але ось ці надокучливі сумніви – вони були іноді на світанку. Хоча ми разом вже давно.
Чоловік з бурхливим минулим і повинен сумніватися. Причому, думаючи не про себе здебільшого – а про обраницю. Можливо, вона потім глибоко пошкодує, колечко закопає в старих речах, буде харчуватися заспокійливим.
Адже до того ми по суті зустрічалися лише вечорами і ненадовго вранці. А так – робота, зустрічі, справи. Так, вихідні, звісно, разом. Сварилися, бувало. Іноді півдня не розмовляли.
І тут нас прирекли на життя удвох цілодобово. Уже більше місяця так жили. Квартира однокімнатна, маленька, не сховаєшся. Ще й собачка породи чихуахуа. Бігає поруч.
«Ой,, – думав я на початку всієї цієї історії, – Ой-йой».
Як будь-який чоловік, якому дуже за сорок, я схильний часом до мізантропії. Мені потрібна особиста ізоляція, хоча б на кілька годин. Адже чому чоловіки їдуть на всі ці риболовлі і сидять там з вудкою, в тиші? Так начхати їм на рибу. Вони ловлять НЕ рибу, а благословенну самотність.
А тут – не вирватися. Так, в магазин на півгодини, але це якщо там довго вирішувати – купити фундук чи волоських горішків? От і все.
Тільки після магазину я з підстрибом поспішаю додому. Нікуди не звертаючи, хіба що швиденько, в аптеку. Не тому що боюся поліції і арешту. Бо вдома – Ліна.
Тому що за цей місяць ми зріднилися так, що один без одного не можемо довше години.
Ізоляція – спасибі їй! – Вона мене врятувала від сумнівів. Тепер я знаю точно, що ми чудова пара. Я б сказав, що ми ідеальна пара, але от лихо: ми все-таки сваримося. Наприклад, я кажу, що буду мити посуд. А Ліна відповідає, що помиє вона. «Ні, – серджуся. – Я буду! Я головний тут!». Ліна хмуриться, але поступається.
Або вона хоче дивитися мелодраму ввечері, а я – нудний бойовик. Це ж конфлікт, це випробування, це розчарування. І тоді ми розходимося: вона в кімнату, я на кухню. Собачка бігає між нами, виляючи хвостом, вона не знає, куди їй прилаштуватися – чи до Ліни на ліжко, чи до мене, в крісло.
…Коли-небудь внуки запитають у мене: «Де і коли ти був щасливий найбільше?». І я міг би пригадати багато чого. Як з друзями в наметі під горою, як в Австралії на нічному пляжі під Південним Хрестом, як на Соловках з пляшкою під монастирською стіною… Але скоріше за все я відповім: найбільше я був щасливий в однушці, на ізоляції.
Тобто медовий наш місяць відбувся до РАЦСУ.
А тепер головний висновок, повчання для молодих, і навіть не дуже. Психологічний тест.
Якщо зібралися одружуватися – влаштуйте собі ізоляцію. Ні, місяць – це багато, згоден. Хоча б кілька тижнів. Відпустку візьміть і замкніться. Два тижні удвох, на маленькій квартирі. З короткими виходами в магазин за їжею. І все стане ясно – вийде ваш шлюб чи ні. Ви або розбіжитеся потім, чортихаючись і проклинаючи один одного, або те саме що так, що навіть вибір сукні на весілля не розлучить вас.
Любов повинна пережити ізоляцію. Вона або розвіється, або стане вічною.
Автор: Oleksiy Byelyakov.
Фото ілюстративне.
