fbpx
Історії з життя
Встаю вранці кави випити, а кавомашина наша відсутня. Дивлюсь, і тостер чоботи взув і телевізор що на кухні був. Я одразу до дружини – куди питаю речі наші пішли. А вона дивиться на мене з посмішкою і розповідає. Я за нею і раніше дивне помічав, але щоб так, як цього разу – ніколи

Встаю вранці кави випити, а кавомашина наша відсутня. Дивлюсь, і тостер чоботи взув і телевізор що на кухні був. Я одразу до дружини – куди питаю речі наші пішли. А вона дивиться на мене з посмішкою і розповідає. Я за нею і раніше дивне помічав, але щоб так, як цього разу – ніколи.

Дружина моя – жінка дуже імпульсивна, але добра. Іноді настільки добра, що мені відверто лячно стає. Вона майже всю свою зарплатню на доброчинність вічно віддає. Десь відео якесь побачить, чи заклик в інтернеті і все. Спочатку виплачеться, а потім цифри набирає і переказує усе що має, от прямо до копійки.

Я спочатку нервував, намагався, щось довести, ну а потім просто змирився. Заробляю я добре, на життя вистачає. а її сім тисяч погоди в домі не роблять. Ну от така вона в мене, ну що я зроблю. От таку люблю і кохаю. Щира і до останньої сорочки добра, без каменю за душею.

Спочатку вона просто читала новини і зітхала, потім перейшла до «рішучих дій»: сказала, що хоче бути корисною. Коли перші біженці приїхали до нас в містечко, ми зібрали разом дитячі речі, іграшки, мій робочий одяг і понесли все до волонтерського центру.

Я думав, що на тому і все, але ж ні! Моя жінка узяла контакти волонтерів і попросила телефонувати, якщо щось буде потрібно. Мені не шкода і я її розумію, але з нашого дому вийшли і каструлі і постільне і ножі і ложки з виделками. Залишила усього по чотири, а сковорідка узагалі одна.

— Ми собі, – каже нове придбаємо, – гріх не поділитись, як людина потребує.

Я головою похитав, але що сказати, як його уже немає. Таки так, уже придбаємо. Доведеться.

З іграшками така ж історія була — сказала, що іншим діткам вони потрібніші, мовляв, наші вже награлись. Тут я нічого проти не маю, але діти маму не дуже зрозуміли, особливо молодша довго оплакувала своїх ляльок.

Днями дивлюся, телевізор кудись із кухні зник, кавоварка і тостер, який я їй якось на 8 березня дарував. На мої запитання, куди все поділося, відповіла, що продала, а гроші «тим, кому потрібніша», відправила.

Сказати, що я був в осаді — не сказати нічого. Намагався поговорити — назвала мене «байдужим». Уже й з дому вийти лячно, хто знає, що вона ще на продаж виставить.

Підкажіть, як мені бути? Як поставити дружині розумні рамки, адже ми скоро без нічого залишимось.

13,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page