fbpx

Вся справа була в тому, що Михайлова жінка їхала за кордон не так за грошима, бо чоловік мав добрий заробіток, був дуже затребуваним крановиком, а тому, що їй було просто нудно і тісно в таких стосунках

Хочу розказати, як діти можуть паскудити життя батькам ще й на старості років. Ми з Михайлом познайомилися в лікарні – він капався, а я відвідувала батька. Чоловіки-чарколюби мене не приваблюють, але цей з вигляду був таким порядним і дуже нещасливим. Привезла в лікарню його донька, яка вже втомилася від такого батька і його друзів, але жили вони в одній квартирі, тому треба якось уживатися.

Їхня матір давно батька покинула та знайшла собі на заробітках іншого чоловіка. Михайло відтоді й почав заглядати до чарки, але дітей не покинув і жінку іншу в хату не привів.

– Стали вони мені, Світланко, всі такі мерзенні… Зрадниці… Ти в них душу вкладаєш, а вони… А чарка, як найкраща жінка, якби хоч здоров’я не підвело, то я б і не жалівся.

Вся справа була в тому, що Михайлова жінка їхала за кордон не так за грошима, бо чоловік мав добрий заробіток, був дуже затребуваним крановиком, а тому, що їй було просто нудно і тісно в таких стосунках. А от вже за кордоном вона собі в усій красі дала про себе знати, не спинили її і діти.

Михайло доньок доглядав, вчив, та одну й заміж видав. І така його лікувальна терапія візьми та й дай збій – став слабким, роботу втратив, а грошей на друзів не напасешся. Жінка з-за кордону тільки утверджувалася в думці, що правильно вчинила, покинувши такого чоловіка, а доньці обіцяла з часом допомогти з квартирою.
Отак вони й жили та мучилися, бо батько прагнув похмелитися, а донька не мала ні часу, ні бажання його берегти від друзів.

– Світланко, давай якось разом жити?, – почав він мене вмовляти.

– А де ж разом? В мене теж діти і я з ними живу. То, де ми маємо старість доживати.

– Через кілька років Марічка заміж вийде і буде з чоловіком, то будемо у мене.

Отак ми якось порадилися і почали зустрічатися – то я до нього, то він до мене. Чи хтось з дітей за нас порадів? Ні! Мої сказали, що я не заслуговую на такого чоловіка і маю знайти собі кращого. А його донька взагалі просто на роги стала:

– Це що за таке? Вам скільки років? Ви ще скажіть, що хочете в цій квартирі жити! Це моя квартира! Хоч щось за таке життя від батьків я заслуговую? , – говорила вона в очі нам обом.

Жінка його з-за кордону вже наговорила, що не буде донці з квартирою допомагати, раз татко захотів їхню стару квартиру отак пристосувати.

– От старе, а ще як вона аферистка? Та продасть квартиру?, – додавала вона донькам аргументів.

Я за життя не була така ганьблена! І я отак подивилася на все це кипуче і смердюче і питаю: а воно мені треба? Я вже десять років живу без чоловіка, то й наступні проживу і матиму спокій на свою голову.

Михайло поки не здається і не п’є. Я з цього дуже рада, бо так йому сказала:

– Михайле, з такою донькою, ти хоч збирай гроші на якийсь пансіонат, бо тебе швидко з квартири випре, а будеш пити, то цей процес прискориш лише.

Отака віддяка від дітей! Отак ростиш їх та відкладаєш життя, а в результаті вони не лише про «дякую», а самі би тебе зі світу зігнали!

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page