fbpx

Всю дорогу я наче щось відчувала недобре, тому в матері не ночувала, а вирішила вернутися додому. Моє передчуття мене не підвело – в коридорі жіночі туфлі і солодкуватий запах жіночих парфумів. Від цього всього я опустилася на стілець в прихожій. Рухатися не було сили. Невже це сталося й зі мною?

– Мамо, а чого ти так рано вернулася, – визирнула кучерява синова голова в коридор.

– Дещо забула вдома. Ти не казав, що у нас будуть гості.

Так і знала, що дівчину приведе, хоч би посоромилася, а то усміхається мені! наче я не знаю, чого ти сюди, любонько, прийшла! Порядна дівчина так би не зробила!

– Мамо, це Оля, – сказав син.

– Добрий вечір, – сухо сказала я і пішла розкладати продукти на кухню, а саму вже аж трясло.

Що за жінка вона буде з якою мораллю, як буде доньку вчити жити, коли сама прийшла сюди, спідниця коротка, яскрава вся, мов папуга.

– Сину, ходи їсти, – кличу дитину до столу, а на цю я не розраховувала, хай йде геть, вже нагостилася.

– Мамо, Оля теж їсти хоче.

– А вона сама не могла тобі бодай яєчню зробити?

– Мамо, це ж твоя кухня, ти сюди нікого не підпускаєш!

І то правда, а кого підпускати, коли Максим нічого не вміє, а чоловіка давно нема. Ця Оля йому точно не підходить, сподіваюся, що інша буде краща, головне зараз не акцентувати увагу на тому, що вона мені не подобається, щоб син не вперся.

Але син почав її водити мало не щодня і я вже не витримала.

– Сину, а то нема кращої дівчини? Та ти дивився на неї, як на майбутню маму твоїх дітей. а ця чого буде твою донку вчити? Як до хлопців шастати? Та й на неї подивився, якась бліда і худюща, як вона дитя на світ приведе?

– Мамо, досить. Вона мені подобається!

Ні, мене моя скруха теж критикувала і не любила, але я принаймні не бігала до неї додому. Теж казала своєму синові, що я нічого не вмію, не вийшла ні зростом, ні лицем, надто кістлява і діти підуть в мене. Але Микола нікого не слухав і ми жили разом, душа в душу, поки не трапилася біда.

Тому я над сином так трясуся, бо то моя єдина людина на землі, яку я люблю і заради якої здатна на все. Але ділити сина з такою?

– А де ви жити будете, – питаю я сина.

– З тобою, ми поки на свою квартиру не можемо заробити.

Зі мною, щоб я це все бачила? Як вона тарілку не так миє, не туди ставить, не так варить борщ і псує продукти… Не так миє, витирає, прасує, підмітає, поливає… Та я цього просто не витримаю!

А я ніколи не хотіла бути поганою свекрухою. Колись казала собі, що, коли у мого сина буде дружина, то я ніколи так себе не вестиму, буду доброю і терплячою, не буду підвищувати голос, а буду просто краще пояснювати. Думала ж таке, коли ще й сина у мене не було, бо так мені свекруха допікала, що не хотілося й додому вертатися…

– Сину, давай почнемо з Олею все з початку, добре? Так як має бути, щоб вона прийшла з попередженням. Я приготувала святковий стіл і ми посиділи і побалакали?

– Мамо, ти у мене найкраща!

Прийшла, так само одіта крикливо, але усмішка мила у неї та й на сина мого дивиться з любов’ю. Може, й вийде щось у них, а я не буду заважати. І родина у неї нормальна, і вчиться на останньому курсі, мріє подорожувати і добре заробляти. Життя ще покаже, куди приведуть її мрії.

– Це добре, що ти любиш мого сина, на цьому й будуватимемо наші стосунки, щоб нам усім було добре, якщо ви вже надумаєте жити разом, – сказала я, бо й справді, поживемо-побачимо.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page