fbpx
Без категорії
Всю ніч не склепила очей: думка думку побивала. І хоч розуміла, підходити до заручин єдиної доньки треба, так би мовити, всебічно, з точки зору важливості події і для Тані, і для них із Михайлом, переймалася чомусь дрібницями, метушилася. Завжди розважлива, Олена Дмитрівна цими днями стала трохи панікувати, готуючись до зустрічі з майбутніми сватами

Промінь сонця ліниво зазирнув до кімнати, як тільки Олена Дмитрівна відсунула штору, й розповзся сонячною плямою по новому килиму. Ще всі в квартирі спали, а вона не витримала, встала. Всю ніч не склепила очей: думка думку побивала, снували в голові то спогади, то мрії. І хоч розуміла, підходити до заручин єдиної доньки треба, так би мовити, всебічно, з точки зору важливості події і для Тані, і для них із Михайлом, переймалася чомусь дрібницями, метушилася. Завжди розважлива, Олена Дмитрівна цими днями стала трохи панікувати, готуючись до зустрічі з майбутніми сватами. Здавалося, якщо «дорослі» між собою порозуміються, то й у дітей життя гарно складеться.

Тихенько відчинила двері спальні, пішла оглядати бездоганно прибрану квартиру. У своїй кімнаті, як у дитинстві, згорнувшись калачиком, спала Тетянка.

«От і настав час віддавати доню заміж», — зітхнула Олена Дмитрівна і пройшла на кухню.

Розуміла, що нічого особливо не зміниться — молоді житимуть з ними, поки збудують будинок, в якому Таня з Дмитром придбали квартиру. Значить, за потреби підтримає, допоможе, догодить зятеві. Як кажуть: «Годжу не зятю, а свому дитятю».

Щоправда, майбутнім зятем Головачуки були задоволені — і гарний, і розумний, і посаду солідну обіймає, а головне — Таню їхню любить. Треба сьогодні добре роздивитися його батьків — що за люди, чим живуть. Бо правду кажуть: «Яка хата — такий тин, який батько — такий син». Перше враження найправдивіше — людина ще не знає, як поводитись, аби вгодити, й лишається сама собою. Ох, як-то все буде?..

Відчинила дверцята холодильника — звідти полинув запах дорогих ковбас, сиру, нарізаних салатів, є апетитне м’ясо, риба поблискує янтарним боком. І чого вона так переживає? Он Михайло, чоловік, спить собі, тільки сопе.

— Ти навіть не переймаєшся заручинами, — дорікнула вчора за вечерею.

— А чого мені хвилюватись? — усміхнувся. — То не наша гризота — їхня. Ми ж можемо і гарбуза підсунути. Правда, доню?

Тато з донькою засміялися — їм би тільки жартувати. А тут то один клопіт сушить серце, то другий. Усе ж на ній, матері…

— Ой, — захвилювалась Олена Дмитрівна, — де ж ананас?!

Переклала все у холодильнику, подивилася на полицях кухонної шафи — немає. Взяла список, що давала вчора Дмитрові на закупки. Так і є — усе викреслено, крім ананаса. Не купив, а сказати певне, забув. Гаразд, такого дня вона його не сваритиме, сама ще встигне купити. До супермаркету всього два квартали маршруткою.

Одягнула швиденько коротку дублянку, джинси, чобітки, взяла сумку і вислизнула з квартири.

Олена Дмитрівна доїхала до магазину, вибрала такий, як треба, ананас і поспішила до виходу. Біля самісіньких дверей — квіткова крамниця. От уже ловко придумано — і не дуже треба, а не обійдеш стороною. Хоч подивитись, а зайдеш. Сьогодні — сам Бог велів. Треба, щоб у такий день у домі були живі квіти.

Звичайно, Дмитрик — хлопець уважний, не забуде їх подарувати. Проте хай свати бачать, що й вони дбають про затишок у помешканні, до чужих рук не заглядають.

Увійшла, роззирнулась. Ось тобі й маєш! До єдиного букета її улюблених білих лілій придивляється якесь подружжя.

— Може, якісь інші купимо, дешевші? — запитує чоловік дружину. — Не для себе ж беремо — для сторонніх людей.

— Ні, сказано — тільки лілії, — відповіла, лукаво всміхнувшись, невисока кругленька жіночка. — Треба зараз вгодити, а там як вийде.

— А може, все-таки подивитесь інші квіти, — втрутилась Олена Дмитрівна і обвела поглядом довкола. — Он який тут вибір. А мені поступіться цим букетом, так треба…

— Нам теж треба! — сердито відрізала жінка і попрямувала до каси.

Олена Дмитрівна розсердилася, кинула вслід: «До чого вперті бувають люди! Ніколи не ввійдуть у становище!».

Потім купила троянди — розкішні, дорогі — і вийшла з магазину.

…В обід у квартирі Головачуків було тепло, смачно пахло різними наїдками. Таня і Михайло сиділи святково вбрані і чекали гостей. Олена Дмитрівна поправляла у спальні перед дзеркалом зачіску. Пролунав дзвінок у двері. Вона почула, як Михайло відчинив, привітався, в коридорі виникла звичайна метушня зі знайомством. Гості роздягалися. Олена Дмитрівна трохи зачекала, щоб величаво увійти й справити гарне враження.
Всі вже чекали на неї. Вона кинула погляд на Дмитра, Таню. А потім перевела його на майбутніх сватів і… закам’яніла. Перед нею була невисока кругленька жіночка з квіткової крамниці, поруч стояв чоловік із букетом білих лілій…

Автор – Тамара ГАВРИЛЮК.

За матеріалами – Українське слово.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook