Не можу точно про свекруху нічого сказати, а ось що я не допомагаю – це маячня. Мабуть, я повинна повністю зректися свого життя, щоб завжди навколо доньки танцювати.
Здогадуюся навіть, що і свекруха там не дуже й лізе в їхнє життя, як хоче це показати моя дочка. Просто перебільшує все за своєю звичкою.
Проблеми з Аліною почалися, коли вона лише сповістила, що при надії. Різко у неї на голові виросла корона і вона почала вимагати до себе підвищеної уваги. Як мінімум, з мого боку.
Я повинна була щодня розпитувати про її самопочуття, і якщо, не дай боже, воно було не ідеальним, то лишати все і одразу мчати до неї.
От чим я могла допомогти їй в перші місяці? Волосся потримати, поки її недобре чи що? За нею і так чоловік бігав.
Та й свекруха, яка живе поблизу і вже на пенсії, прилітала за першої необхідності. Але її якраз донька бачити не хотіла.
Об’єктивно пояснити, з чого вона так на маму чоловіка розлютилася, дочка так і не змогла. Претензія “а чого вона постійно до нас лізе” мала непереконливий вигляд.
– Я сьогодні ледь не гепнулась на роботі а ти мені навіть не подзвонила, не питала, що в мене, як справи, – обурювалася дочка.
Ну а я звідки знала, що вона ледь не знепритомніла? Мала здогадатися чи як мені про це дізнатися? Ось вона сказала мені, я поцікавилася її самопочуттям і була готова приїхати.
– Не треба вже нічого, займайся своєю Анничкою, – фиркала дочка.
Аня – це моя молодша дочка, яка навчається у восьмому класі. До неї дочка завжди ставилася з ревністю, хоч у них така різниця – п’ятнадцять років. Здавалося б, що їм ділити?
Я зараз живу з Анею та чоловіком, вітчимом Аліни та батьком Ані. Він до обох дівчат ставиться однаково і Аліну, яку виховував із дитячого садка, вважає також своєю дочкою.
Ми тому з ним так довго і не думали про спільну дитину, бо хотіли побавити Аліну. Мабуть, перестаралися.
Але такою нестерпною, як під час вагітності, дочка не була ніколи. Таке відчуття, що вона цілими днями тільки й займалася тим, що вигадувала нові причини для образ.
Коли вона все-таки стала матір’ю, я через день приїжджала до неї допомагати, адже з немовлятами дуже непросто. Другого дня приходила сваха, щоб допомогти невістці.
То у Аліни було завжди два винних у всіх бідах. Я тому, що мало допомагаю, не кожного дня приїжджаю, неправильно їй щось раджу.
Свекруха ж у неї була в немилості, бо дратувала доньку своїми порадами, що робить все не так, як вона звикла й іншими нісенітницями.
Не знаю, як сваха взагалі це терпить, якби я була на її місці, то така примхлива невістка давно б уже вирушила на всі чотири боки за таку поведінку.
Вже в мене від усього негативу, що йде від дочки, голова обертом. Іноді слухавку брати не хочеться, тому що нічого хорошого я там точно не почую.
Як завжди будуть якісь звинувачення та скарги. Хоча я зовсім не розумію, на що вона скаржиться. Вже півроку в неї щодня то я, то сваха. А ввечері ще чоловік на підхваті.
Я приїжджаю – можу і приготувати, і попрасувати, поки дочка совається з кута в куток і скаржиться на все на світі.
Сваха забирає дитину на довгі прогулянки, під час яких Аліна може і у ванній полежати, і поспати.
У хаті вона нічого не робить, все взяли на себе я, сваха та зять. З дитиною їй теж допомагають усі, а вона все скаржиться, скаржиться, скаржиться. Та й винних призначає.
