Марійка змалку бачила, як мати горнеться до батька. За ним подалася з малими дітьми із села у місто, бо знайшов він хорошу роботу у будівельній фірмі. Спочатку житло винаймали, потім купили свою однокімнатну квартиру. З роками придбали просторіше помешкання. І все, здавалося, було добре. Аж поки одного дня взимку батько не повернувся додому серед ночі без куртки.
– Васю, Васю, отак серед вулиці зняли з тебе курточку? От дожилися! – причитала мати.
За матеріалами – Вісник.К.
Батько тоді розповідав, що пізно повертався з об’єкта, і в темному провулку на нього наскочили невідомі. Зняли куртку, а в ній ще був телефон та гаманець з місячною зарплатою.
Біда, та й годі. Бо ж родина лишилася без копійки. Та й куртка батькові була потрібна. Порадилися – взяли гроші із сімейних заощаджень, які мати берегла Марійці на вступ. Перебилися якось той місяць. Та і з села родичі передавали сумки з продуктами. Словом, не голодували. Але місяць минув – історія повторилася. Цього разу батька підстерегли біля магазину. На третій місяць мати вже не могла це слухати:
– Як ще раз прийдеш без зарплати – в міліцію піду! Тих скрутять в баранячий ріг!
Якийсь час ніби було спокійно. Але потім батько все частіше почав повертатися додому пізно. Бувало, принесе цілу торбу якогось дріб’язку – біжутерію, помади, тіні, лаки Марійці, записники якісь, диски з комп’ютерними іграми синові. Мати запитує, де взяв. А він щось відбріхується, що ніби подарували йому. Так почалися вдома непорозуміння і розмови на підвищених тонах. Потім батько почав приходити і без грошей, і без подарунків. А далі й взагалі став з квартири речі виносити.
Втомившись від цього, мати вирішила піти до Василя на роботу. Думала, домовиться, щоб їй видавали хоч якусь частину чоловікової зарплати.
– Ірино Петрівно, а Василь Дмитрович уже пів року як звільнений з роботи…
Перед очима все попливло. То де ж чоловік совається щодня? Вирішила простежити за благовірним. Як завжди, склала зранку йому на роботу тормозка. Він з хати – вона тихцем слідом. І привів її чоловік… у гральний заклад. Ось де він весь цей час пропадав!
Того дня вдома був “шторм”. Батько зізнався, що не може без гри, що коли робить ставку, його такі відчуття переповнюють – ладен у ту мить зникнути з лиця землі! Просився:
– Ну, потерпи трошки. Я ось-ось виграю стільки, що до кінця днів будемо жити заможно!
Але дружина не хотіла нічого чути. Поставила умову: або зав’язує, або вибирається. За тиждень, так і не дочекавшись змін, виставила чоловікові речі з хати.
***
Певно, не минало й дня, щоб мати не втовкмачувала Марійці, щоб вибирала собі простого хлопця: не чванливого і не азартного. Бо то серйозно – затягує, й людина стає безвольною. А відбивається на всій сім’ї. І коли у доньки з’явився хлопець, найперше мати стала цікавитися не тим, де навчається, а чим захоплюється.
– Люблю висоту. У гори з друзями ходимо, на різні висотки вибираємося, хто перший вилізе вгору. Як довго десь не збираємося, то можу просто вилізти на дах будинку і походити над краєм. Супер! – щиро розповідав Андрій.
Ірина Петрівна усміхалася, підтримувала розмову. Але коли хлопець пішов, категорично сказала доньці:
– Не пара він тобі! От побачиш, ще щось таке втне, що шкодувати будеш.
Марійка спробувала поговорити на цю тему з Андрієм. А він став виправдовуватися, що насправді боїться висоти. Просто хотів її мамі сподобатися, тому й придумав таку байку. Наступного дня він вибачився за свій жарт перед Іриною Петрівною. Та серце матері все одно було неспокійне. Вона бачила ті емоції, той самий погляд, який вловила в очах чоловіка, коли він ходив робити ставку…
До весілля Марійки та Андрія лишався місяць. Замовили вже й ресторан, і музику, і фото- та відеозйомку. Запросили гостей. Аж одного дня Андрій не прийшов до дівчини увечері, як домовлялися. Пояснив, що найкращий друг потрапив у неприємність, тож мусить їхати до нього.
Марійка із сумом розповідала про це мамі в той момент, коли та дивилася новини. Раптом на екрані показали… Андрія. Як він вилазить на якийсь високий міст, а за ним ще кілька хлопців. Знімали все самі на телефони. Висота – десятки метрів! Вони – без ніякої страховки.
Марійка миттю набрала номер телефону коханого.
– Це ти був на мосту?
Запанувала мовчанка.
– Я ще раз запитую: це ти був на тому мосту?
– Я…
– Тоді прощай.
Як Андрій не каявся, як не просився, а Марійка таки дала йому відкоша. Навіть не справив на неї враження останній аргумент:
– Тож гроші вже вкладені. Ніхто нам їх не поверне. Ну, давай одружимося.
– Хай краще гроші змарную, ніж своє життя, – сказала дівчина. Більше на дзвінки Андрія вона не відповідала.
Автор – Наталія КРАВЧУК.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
