Не розумію, чим я гірша за сестру!
Є ми з чоловіком. Є Ліля з Антоном. Ліля – моя сестра, Антон – її чоловік. Я і Ліля – рідні сестри, народжені від однієї матері та одного батька.
Помітила я якось одну важливу річ щодо подарунків. Наприклад, день народження мами. Ми з чоловіком всякими способами заздалегідь з’ясовували, що вона хоче, про що мріє.
Іноді складати певний час доводилося, подарунки завжди були гарні, якісні та дорогі. Мама нам дякувала. Ліля з Антоном приносили одну троянду та листівку. Мама їм дякувала.
День народження Лілі – у подарунок від мами новий смартфон. Антону на двадцятип’ятиріччя ноутбук. Гарні подарунки? Та просто чудові!
Мій день народження – від мами свічки чи мило. Моєму чоловікові мама завжди дарувала шкарпетки. Тільки шкарпетки, розумієте. Гарні подарунки? Це й подарунками назвати не можна.
Інші свята нічим не відрізнялися. Нам із чоловіком дарувалась якась китайська фігня, а Лільці з Антоном круті речі.
Мені це набридло. На недавній мамин день народження ми з чоловіком принесли їй як подарунок букет квітів. Ліля та Антон вітали перші. Їхня листівка і троянда викликали у мами неабиякий захват, вона їх поцілувала, одразу відрізала їм найкращі шматочки торта.
Ми подарували букет. Реакція мами:
– І це все?
І поникла вся, посмішка зникла, настрій погіршився. Ні дякую нам, ні торта.
Я розізлилася, чоловіка за руку схопила і сказала, що ми йдемо. Ліля нас наздогнала:
— Ви що, реально тільки віник принесли? Мама чекала духовку!
— От і купила б, між іншим, це й твоя мама теж! — Я відсунула Лілю з дороги і вийшла з квартири, чоловік біг слідом.
Мама мені не дзвонить. Вона образилася, що ми з чоловіком прийшли удвох і подарували один букет на двох. Мабуть, треба було купити листівку. Може, в ній справа?
Моя логіка не доганяє: чому листівка і одна троянда — це добре і гідно найкрасивіших кремових троянд з торта, а букет — привід для смутку та образи? Ось не розумію, ніяк не розумію!
Більше жодних подарунків. Жодних свят з китайським мотлохом. Якщо мама вважає, що наш букет гідний осуду, ігнору і вселенської образи, то нехай у її житті залишаться тільки Лілечка та Антон.
Просто щось мені підказує, що коли в мене і сестри з’являться діти, все посилиться вдесятеро.
Простіше одразу на корені обрубати, ніж потім задаватися питанням: чим мої діти гірші? І відповіді не знайти.
Адже я навіть не знайшла відповіді на своє запитання: чим я гірша?
