— Дмитре, як ти міг повірити її брехні? Ти ж знаєш мене краще за всіх! Я ніколи не зраджувала тебе, а ти влаштував таке через ті вигадки!

— Олено, я не знаю, що на мене найшло. Мама сказала, що бачила, як ти з тим хлопцем з доставки довго розмовляла в коморі, і я просто втратив контроль. Вибач мені, будь ласка.

— Вибач? Після того, що ти зробив? Я не можу більше так жити! Ти обрав сторону своєї матері, а не мою!

Після нашого весілля я зовсім не мріяла ділити одну оселю з мамою мого чоловіка. Але вибір був невеликий: Дмитро заробляв небагато на своїй роботі в майстерні з ремонту техніки, я сиділа в декреті з малюком, куди було подітися? Довелося переїхати до будинку його батьків у селі.

З перших днів свекруха взялася мене “навчати” життю. Вона коментувала все: як правильно мити підлогу, як готувати їжу, щоб не витрачати зайвого, як доглядати за городом — навіть коли я була вагітною і животик вже округлився.

Найгірше було те, що вона постійно скаржилася Дмитру на мене. Він щодня їздив до міста на роботу, повертався втомлений, а замість спокою мусив слухати, яка я нібито лінива чи неохайна. І це все при мені!

Спочатку Дмитро намагався не звертати уваги, казав: “Мамо, не треба так, Олена старається”. Або змінював тему: “Давай краще про щось приємне поговоримо”. Але свекруха не вгамовувалася. Кожного ранку, коли він збирався на роботу, вона проводжала його словами:

— Не хвилюйся, синку, я тут за всім догляну!

Я стояла поруч, тримаючися за живіт, і думала, як переживу черговий день наодинці з нею.

Поки я була вагітною і перші місяці після народження нашого синочка, свекруха уникала однієї теми — моїх нібито прогулянок “на сторону”.

Розуміла, що це виглядало б смішно. Але з часом почала натякати і на це. Казала Дмитру: “Ти цілий день на роботі, а вона одна вдома чи в магазині — хто знає, з ким може зустрітися”.

Я була вірною дружиною, нічого подібного за мною не було. Але постійні натяки робили свою справу. Дмитро став підозрілим: питав, куди я ходила, з ким говорила по телефону, чому так довго в магазині.

Одного разу я гуляла з візочком селом. Проходила повз великий магазин з дзеркальними вікнами і побачила в відображенні Дмитра. Він нібито поїхав на роботу, а сам стежив за мною здалеку. Я вирішила не подавати виду і продовжила шлях. Ми так “гралися” майже годину: я йшла повільно, він ховався спостерігаючи.

Нарешті я звернула в тихий провулок і сховалася за деревом. Дмитро незабаром з’явився, обережно виглядаючи. Я вийшла і спокійно сказала:

— Дмитре, ти нас шукаєш? Міг би просто зателефонувати, а не втрачати час. І на роботу запізнишся.

Він зніяковів, почервонів і почав виправдовуватися:

— Та ні, сьогодні на роботі перерва, електрики немає, відпустили рано. Приїхав додому, вас немає, вирішив прогулятися назустріч…

— Назустріч? Ти ж за мною стежив, ніби я щось ховаю.

Він зітхнув і зізнався:

— Мама знову сказала, що ти довго в магазині була вчора, і з кимось розмовляла сміючись. Я не стримався, захотів перевірити.

Я образилася, але ми поговорили. Він вибачився:

— Олено, пробач, я дурень. Більше не слухатиму маму в таких речах. Обіцяю.

Ми повернулися додому разом, і якийсь час все було добре. Дмитро був уважним, допомагав з дитиною, ми навіть планували майбутнє.

Минуло два роки. Наш синочок підріс, і я знайшла роботу в місцевому кафе — офіціанткою. Треба було спілкуватися з відвідувачами, посміхатися, приймати замовлення.

Це стало новим приводом для свекрухи. Вона почала розповідати Дмитру різні історії: як я нібито фліртувала з клієнтами чи довго розмовляла з постачальниками.

Кульмінацією став її вигадка про те, як я нібито закрилася в коморі кафе з одним з хлопців, що привозив продукти, і провела там багато часу. Насправді того дня привезли велику партію овочів, і ми всім колективом — я, завідуюча, ще одна дівчина і той хлопець — сортували їх у коморі. Але свекруха все переінакшила.

Дмитро повернувся з роботи сам не свій. Ми були на кухні, свекруха сиділа поруч і підтакувала. Він розходився не на жарт:

— Олено, це правда? Ти з тим хлопцем у коморі була?

— Дмитре, що ти верзеш? Нас там було четверо! Ми овочі перебирали!

— Мама сказала, що бачила, як ви удвох туди зайшли і двері зачинили!

Свекруха додала:

— Я ж на власні очі бачила, синку. Не дарма я тебе попереджала.

Я намагалася пояснити:

— Дмитре, повір мені, це брехня. Запитай у завідуючої, вона підтвердить.

Але він не слухав. Вперше за всі роки він втратив контроль і почав говорити таке, що просто не вкладалось у голові. Свекруха сиділа щаслива. Мене тоді врятував свекор..Він повернувся якраз із роботи і почувши галас влетів у дім.

— Дмитре, опам’ятайся! Що ти робиш?

Дмитро зупинився, але сліди на моєму серці залишилися. Я просиділа весь вечір мов у тумані.

На ранок, коли Дмитро поїхав на роботу, я відвела сина до садочка, пішла в кафе, написала заяву на звільнення, забрала розрахунок і повернулася додому. Швидко зібрала найнеобхідніше в валізу, забрала сина і поїхала до своїх батьків.

Свекруха бачила, як я збираюся, і питала невинним таким голоском:

— Олено, куди ти? Що сталося?

Я не відповіла, просто вийшла і зачинила двері.

Батьки прийняли мене з відкритими обіймами. Побачивши моє обличчя, тато насупився і тихо сказав:

— Нічого, доню, все буде добре.

Я кілька днів просто відпочивала, гуляла з сином, розмовляла з мамою. Мама питала обережно:

— Розкажи, що трапилося?

— Не хочу згадувати, мамо. Просто не можу там більше.

А потім приїхали гості — свекруха з Дмитром. Тато вийшов на ґанок і одразу сказав свекрусі:

— Ідіть звідси. Не хочу чути ваших виправдань ільше ви сюди не маєте права приходити ні один ні інша. Поки ноги несуть, ідіть, бо далі я за себе не відповідаю.

Вони поїхали, і більше мене не турбували. Розлучення пройшло спокійно, без сцен.

Життя продовжується. Я знайшла нову роботу, синочок ходить до садочка, ми з ним щасливі. Через кілька років я знову вийшла заміж за добру людину, і тепер у моїх батьків двоє онуків.

Все, що стається, — на краще. Добре, що я пішла одразу, не чекаючи гіршого. Ніколи і нікому не варто терпіти подібного ставлення. Дякую тату і мамі за те, що прийняли мене і сина, за те, що допомагали і підтримували.

Ну а свекруха? Не повірите, але нещодавно мені кума розповіла про те, що мій колишній свекір прийшов додому на кілька годин раніше і став свідком не надто гарної сцени.

Люди досі сміються переказуючи, як свекруха і її кавалер тікали городами від мого свекра. Схоже, моя присутність у тому домі просто заважала свекрусі жити так, як вона звикла і хотіла.

Але що то за мама така, що заради власних побачень руйнує життя сину? Варто воно було того, аби її онук не знав рідного тата? Тепер от поїхала у старий дім своїх батьків. Мій колишній чоловік і свекір із нею не спілкуються адже обоє склали два до двох і зрозуміли усю глибину її цинізму.

От цікаво, цього вона прагла? Тепер щаслива?

Головна картинка ілюстративна.