Вибачте, але я не розумію, чому чоловік мене покинув. Адже я зробила те, що він хотів, про що мріяв, і що не раз мені в очі говорив. На прощання сказав, що не може жити з такою жінкою, я колись була краща

Мій день в п’ятдесят років починається з того, що я кручуся навколо чоловіка – каву приготувала, контейнер з собою дала, одяг попрасувала, плащ накинула і нагадала нічого не забути. Я піклуюся лиш про одного чоловіка, бо донька заміжня і син теж живе окремо. Далі я швиденько й сама збираюся на роботу, біля дзеркала розчесалася, взуття на низькому взула, штани з кофтинкою мій повсякденний образ.

Того ранку все було звично, я подавала Семену речі, говорила аби не забув ключі і гаманець, як він буркнув роздратовано:

– Та скільки можна одне і те ж кожного дня говорити? Ти думаєш мені п’ять років?

– Та ні, просто я хочу аби ти нічого не забув і твій день пройшов добре.

– Пройшов добре? З такою дружиною?

– Що не так?

– Що не так? Ти себе в дзеркалі бачила? Остогиділи твої нагадування, твої контейнери і твій вираз обличчя! Отак мені й життя має минути з цим усім!

Він ще багато чого говорив. А я не могла повірити, що за всю мою турботу, любов, уважність, догляд він виділив ту рису, яку я просто фізично не можу змінити. Я ніколи не була красунею. Я звичайна собі жінка і не люблю я те все, що жінки з собою роблять, мені здається, що воно й мені не пасуватиме.

І отак я журилася на роботі, жалілася подругам, а вони й кажуть, що це все можна змінити.

– Слухай, тепер мати гроші і все можна мати – і красу, і увагу.

– Але я вже не молода.

– То й що?

– А те, що навіщо намарно витрачати гроші, я ж не заробляю багато. Та й у Семена зарплата не велика. Він рибалити любить, то й багато йде на всілякі вудки. Та й продукти зараз он які дорогі…

– Ну, то вибирай, або ти стаєш гарна, або менше на вудки і продукти.

І я вибрала стати гарною. Звичайно, що коли у тебе в понеділок манікюр, в вівторок брови, в середу губи, в четвер стрижка, в п’ятницю макіяж, в суботу шопінг, а в неділю косметологічні процедури, то й вдома я з’являюся лише надвечір і я б рада щось приготувати, але ж за які гроші?

Мене ще гризло сумління, але, коли я влізла в спідницю на розмір меншу, ніж зазвичай, то я подумала, що це на краще.

На мене почали чоловіки озиратися і я мала змогу це помітити, бо пливу тепер на каблуках,високо сиджу і далеко бачу, так би мовити. Коли повільно йдеш, то не лише плечі розпрямляєш, але й думки геть інші в голову лізуть. Дуже часто бачиш себе в пробігаючи повз жінках з великими торбами, яким чоловіки ніколи не дякують, але їм і не треба – купила олію зі знижкою і вже щаслива.

Ще я помітила, що, коли на каблуках, то я вища за свого чоловіка і бачу його лисеньке тім’ячко, невідповідну статуру і ще менше бачу його зарплату, проте він її не може високо ховати і я її швидко знайду.

Всі навколо помітили, як я гарно виглядаю, та й чоловік теж, проте від цього у нього чомусь було мало радості.

Десь через пів року, коли я стала елегантною панею, чоловік зібрав речі і пішов до мами.

– Я скучив за борщем, за варениками, за голубцями, за ранковою кавою і добрим словом! Я стомився ввесь час чути про тебе, що ти купила і що зробила, хто тобі який комплімент сказав. Ти мені колишня більше подобалася і я не хочу з моїми нервами за тобою слідкувати. Змінишся – тоді й телефонуй. Я до мами.

І ось я сиджу і кліпаю очима – що я не так зробила? Я ж стала гарною, на мені гарний одяг, манікюр і помада.

Чому чоловік так себе повів, як ви вважаєте і чи варто мені знову стати колишньою?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page