Аня сьогодні з самого ранку на ногах – прати, прибирати, дітей зі школи і садка раніше забрати, готувати святковий стіл. Сьогодні в їхньому домі свято – відзначають підвищення її коханого чоловіка Миколи.
Аня рідко виходила кудись в люди, тому у неї навіть ошатної сукні не було для торжества. Довелося заїхати і купити.
Вибрати вечірній наряд виявилося непросто – все що модне нині не налізло на фігуру Ані, а те що було на неї – неприємно обтисло складки. З неабияким зусиллям Аня знайшла собі скромну приталену сукню сірого кольору.
“Та й добре, все одно фартухом доведеться закрити!”, – подумала вона. Треба було весь вечір прислужувати гостям.
А гостей було багато, дуже багато. Не маленький будинок був набитий людьми, чоловік по десять в кожній кімнаті. Товариші по службі, що поробиш. Були запрошені всі з колишнього відділу і все з нинішнього.
Та й до того ж всі з чоловіками – дружинами! А це означало що людей в 2 рази більше! Діти Ані і Миколи були відправлені до бабусі, планувалося торжество без дітей.
Мало помалу всі спробували частування і почали збиратися в компанії – з такою кількістю народу просто не встежити, щоб спілкувалися всі і з усіма, тому почали утворюватися групки по чотири – п’ять людей. В одній з таких Микола опинився в центрі уваги.
“Миколо, вітаю вас ще раз! Великий крок по кар’єрних сходах! Сподіваюся робота в нашому відділі буде плідною! До речі, не було можливості вам представити мою дружину, знайомтеся – Анфіса, вона у нас старший менеджер з підбору співробітників, неодноразово ще побачитеся”, – представив дружину Іван Сергійович.
Анфіса була років на 15 молодшою, висока, схожа на модель.
“Дуже приємно!”,- відповів Микола.
Ще двоє чоловіків стояли поряд і теж покликали своїх дружин і познайомили їх з винуватцем торжества. У одного дружину звали Марина – вона була головним бухгалтером, а в іншого Євгенія – старший секретар.
Микола поцілував руку обом жінкам і спритним рухом вихопив Аню, що саме прямувала на кухню.
“Ну якщо так то теж хочу всіх познайомити – це Аня, домробітниця моя!”, – сказав Микола.
Натовп злегка притих. Через кілька секунд його колишній колега В’ячеслав з гумором виголосив “а я думав дружина!”.
Аня вирвала руку з руки чоловіка і втекла на кухню. Їй було прикро до сліз…
Через кілька хвилин увійшов і Микола.
“Аню, що таке? Ти навіщо мене ганьбиш? Не могла посміятися разом з усіма?”, – Микола дійсно говорив з претензією.
Аня відповіла:
“Навіщо? Навіщо ти так зі мною? Не можна було просто сказати дружина?”
“Так як я міг просто сказати дружина?! Коли у них дружини то секретарі, то бухгалтери! Як мені людям в очі дивитися, коли моя дружина ніхто?”
Микола вискочив з кухні голосно грюкнувши дверима. Аня присіла на край табуретки і заплакала. Вона не могла повірити, що її мама мала рацію… Адже колись, 10 років тому, Микола починав кар’єру разом з Анею. Після появи старшої дитини він сказав:
“Аню, та навіщо тобі ця робота? Давай я буду працювати, а ти будеш моїм надійним тилом!”. Це була їх спільна домовленість. Мама тоді Ані сказала, щоб вона на це не велася, а розвивалася і працювала теж. Донька не послухала, адже тоді це була любов навіки
А тепер йому соромно дивитися людям в очі, його дружина виявляється “Ніхто”.
Фото ілюстративне.