Я розлучилася зі своїм першим чоловіком 4 роки тому. Залишилась я сама з нашими трьома дітками. Старшому синові на той момент було 7 років, середньому — 4 роки, а дівчинці лише рік виповнився. Багатодітний тато раптом втомився від такого життя і вирішив стати вільнішим, скинувши весь тягар на мене. А що? Я сильна жінка, все зможу!

Жилося мені дуже не просто, однак не було часу плакатись і опускати руки. Від утоми інколи засинала на ходу, бо й ночі були мої не для сну, тоді я шила одяг – підробіток крім основної роботи знайшла. Добре, що сусідка, хоч і літня жінка, а навіть без прохання мого допомагати з дітьми почала. Ірина Олегівна стала у моєму домі берегинею, а я закатавши рукави працювала, працювала, і ще раз працювала.

Виходити знову заміж я навіть не збиралася. Реально оцінювала ситуацію: мама з трьома дітьми точно не перша в списку на отримання пропозиції. Проте доля мала інші плани на мене. Так склалися обставини, що через пів року після розлучення я перетнулася зі своїм колишнім однокласником. У школі у нас зі Славиком було справжнє кохання. Та й росли ми разом, адже мешкали в одному дворі. Але потім доросле життя розвело в різні боки.

Коли Славко почув, як склалось моє життя, запропонував свою допомогу. Він став частим гостем мого будинку і швидко порозумівся з дітьми. Спілкування між нами міцнішало з кожним днем, так і почали жити разом, а за рік узаконили свої стосунки. Незабаром і спільна дитина у нас з’явилась.

І начебто все у нас чудово, та тільки темп життя різний. Я постійно за щось хапаюся, кручуся, намагаюся все встигнути і не сидіти на місці. А Славик любить більш розмірене життя. Навіть робота в нього не надто важка — доба через три. І все, нібито і нормально, але справа в тому, що грошей, які він приносить у сім’ю, недостатньо.

Славик міг би брати більше змін, щоб отримувати вищу зарплату, але навіщо напружуватися? Йому й так нормально! Він вважає, що робота не повинна займати більшу частину життя.

Вдома він не хоче напружуватися теж. Після роботи вечеряє і сідає за комп’ютер. На вихідні спить до обіду і займається тим, що приносить йому насолоду. На дітей увагу не звертає, ходить по квартирі мов гість.

А в сім’ї з чотирма дітьми турбот і справ вистачає, тому я сама вже просто запорпалась. Дуже вже важко без допомоги. Тільки приготувати скільки всього треба, щоб усі були ситі. А прибирання, прання… Проте стати на поміч мені чоловік не поспішає.

Вчора я не витримала просто всього цього і обурилась, чоловік спокійно так відповів:

— У мене лише одна дитина. Це в тебе четверо! Я одружувався з тобою і живу з тобою і нашим сином. Які до мене питання? у твоїх дітей є тато рідний, от він нехай і зміни додаткові бере і гуртки оплачує і книжки купує. Я й так їх вважай, году і одягаю.

У мене аж у вухах задзвеніло від несподіванки такої. Не очікувала я це почути аж ніяк. Так прикро стало, так прикро.

Пішла я до Ірини Олегівні, мов на сповіді їй усе виклала, наплакалась. Вона мене вислухала і каже, що так буває. Те що Славко мене любить дуже – видно оком не озброєним. У його словах є сенс і якщо подумати, то й справді у нього лиш одне дитя і він і так допомагає з трьома моїми. Каже Ірина Олегівна, що мені тепер просто треба зрозуміти, що я хоч і заміжня, проте нічого не змінилось. Мої діти – мої діти і їх виховання і майбутнє – то тільки моя справа і все.

Але я так не хочу. Нащо тоді мені такий чоловік? Що то за спільне життя таке коли кожен сам по-собі? Хіба це нормально, невже доведеться розлучатись?

14,02,2023

Головна картинка ілюстративна.