Вийшов мій чоловік з самого ранку минулої суботи в магазин за покупками. Я ще здивувалась – субота, ранок, а Паша узявши список у Сільпо почимчикував. Минула година, друга, третя, я вже хвилюватись почала, аж тут свекруха телефонує. “Машо, не знаю як тобі сказати, я сама проти, але ж дитини своєї з хати не вижену… Паша у мене поки жити вирішив”.
Я заміжня вжне три роки як. До появи дитини у нас із чоловіком були просто чудові стосунки. Він почав говорити про те, що готовий стати батьком першим, хоча я хотіла ще трохи почекати. Треба було ще багато “хвостів” підігнати, але він наполягав не дивлячись ні на що.
На якийсь час ми закрили цю тему, але згодом чоловік знову взявся за своє. Справа в тому, що я чудово знала, що таке маленькі діти, адже я маю двох молодших братів. А чоловік – єдина дитина у сім’ї. Всі його знання про батьківство були надто солодкими та безхмарними.
Мені іноді здавалося, що чоловік не бачить різниці між тим, щоб погратися годинку з племінником і присвятити себе цілком дитині. Пояснювала я йому, що дитина у домі назавжди. То ще одна людина, яка потребуватиме догляду, уваги, значних фінансових вливань і найголовніше – ні відпусток, ні звільнення з посади “батьки” не існує. Це звання на все життя і при будь-яких обставинах.
— Ну, чого ти мені таке кажеш? Я ж не маленький хлопчик, розумію, що дитина це не іграшка. Просто хочу бути молодим батьком, поки є сили та можливості, — говорив чоловік у відповідь.
Казка закінчилася, як тільки мене із сином виписали додому. Так, спочатку чоловік намагався показати із себе ідеального батька, але його запал згас на першому ж тижні. Як би я не намагалася сама займатися дитиною, захистити чоловіка від плачу і нічних примх я не могла. Я сама ночами намотувала кола, виходила в іншу кімнату, щоб чоловік виспався, але він все одно був незадоволений.
Такий режим негативно вплинув на наші відносини. Я була незадоволена ним, а він тим, що йому усе заважало. Він аж зеленів, коли я просила на підгузки і на кашку для малого кілька тисяч. Для нього біло прикрим відкриттям, що пульту не існує і дитина не засинає, як у фільмах, коли щасливі тато і мама поклали маля в ліжко вийшли зачинивши двері.
Нашому сину нині лиш пів року. Почали лізти перші зубчики. Минулої суботи мій чоловік прокинувся вранці, запитав у мене, що потрібно придбати у магазині і пішов до найближчого супермаркету. Я ще й здивувалась: записує і не бурчить ні разу, не коментує кожен пункт.
Година минула, дві, три, аж тут свекруха мені зателефонувала. Зі слів Артеміди Романівни я зрозуміла, що мій чоловік прийшов до неї і сказав, що залишається там жити. Вона пояснила, що не схвалює рішення, але попросила дати йому час. Крім того Артеміда Романівна пообіцяла сама мені допомагати, аби не довести справу до розлучення. Її чоловік був таким самим, тому вона навіть не здивувалася вчинку сина.
Мама моя почувши про вчинок зятя довго сміялась, однак сказала, що я можу розраховувати на її допомогу. Більш того, вона заявила що як тільки синок трішки підросте, татусик сам прибіжить. Порадила стосунки з ним не псувати і розповіла, що знає кількох таких же татусів.
— Він у тебе прекрасний сім’янин, гроші заробляє, усе для тебе робить. Ну прости йому оцю слабкість тимчасову. буває. Не всі дитячий плач витримати можуть, зрозумій.
Я не знаю, чим усе скінчиться. Мені дуже прикро – таке почуття, що мене зрадили. Навіщо він умовляв мене подарувати йому сина, якщо втік?
Я взагалі не впевнена, чи хочу далі жити з такою людиною. Хіба може бути у нас спільне майбутнє?
24,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
