fbpx
Історії з життя
Вимкнувши плиту, щоб нічого, не дай Боже, не пригоріло, Іра побігла відчиняти двері. І яке ж було її здивування, коли вона побачила перед собою гостей

Сюрприз.

— Втомився? — Співчутливо запитала Іра у чоловіка. Той щойно повернувся з роботи, затримавшись майже на чотири години.

— Втомився, — зітхнувши погодився Стас, але одразу посміхнувся. – Зате стільки емоцій! Ніколи не був у ролі Діда Мороза, і якби не шеф, навряд чи наважився б.

— Ви їздили до дитячої лікарні?

— Так, у нашої фірми над ними шефство, — чоловік засунув руку в кишеню і дістав велику цукерку. – Ось і тобі подаруночок від Діда Мороза!

— Спасибі, — розсміялася у відповідь жінка, розгортаючи гостинець. – Смачна. Знаєш, а до мене ніколи не приходив Дід Мороз, – поділилася спогадами Іра. – Мені було років чотири, коли мама розповіла, що ніякого доброго Дідуся з подарунками не існує. Та й ми ніколи не святкували новий рік, батьки і без нього знаходили привід щось відзначити.

— Так? — Вкрай здивувався чоловік, для якого це свято було чи не найголовнішим у році. — А ранки в садку? У школі?

— У садок я не ходила, — спокійно відповіла жінка. – А шкільні свята щоразу проходили без мене. Ошатних суконь не було, а просити щось у батьків… Не було сенсу. Не купили б.

— Отже, нам треба відзначити наш перший спільний Новий рік так, щоб він запам’ятався на все життя! — Натхненно заявив чоловік, притягуючи дружину у свої обійми. — Поставимо велику ялинку, прикрасимо її гірляндами, покличемо купу гостей! Як тобі ідейка?

— Звучить цікаво. От тільки від мене багато допомоги не буде. Адже я не знаю, як треба правильно.

— Ми створимо свою традицію, – м’яко посміхнувся Стас, поклавши руку на живіт дружини. – Адже наступного року нас буде більше.

А ще чоловік твердо вирішив подарувати коханій людині справжнє новорічне диво. У його голові дозрів чудовий план, втілити який буде неважко.

— Відчини двері! — Прокричала чоловікові з кухні Іра, не бажаючи відволікатися від приготування страв на святковий стіл. Дзвінок повторився. — Знову дзвонять, чи що? Невже хоча б сьогодні не можна відкласти роботу вбік?

Вимкнувши плиту, щоб нічого, не дай Боже, не пригоріло, Іра побігла відчиняти двері. І яке ж було її здивування, коли вона побачила перед собою Діда Мороза та Снігуроньку.

— Ви, мабуть, до Максименків? Тоді це на поверх вище, — з подивом сказала жінка.

— Ні, дитинко, ми прийшли до тебе. — відповів аніматор.

Ірина все ж таки не була дитиною і чудово розуміла, що це актор, зайшов у квартиру. Жінка розгублено відступилася, пропускаючи гостя. А ще вона зазначила, що на ногах «казкових героїв» надіті бахіли, не прості, як у лікарні, а старанно підігнані до костюма. За килими можна не хвилюватись. Снігуронька впіймала її погляд і посміхнулася.

— Ну, тоді проходьте, у вітальню, ми там вже вбрали ялинку, — включилася в гру Іра. Вона вже зрозуміла, звідки у цього подарунка «ноги ростуть».

Як вона й думала, у кімнаті опинився трохи стривожений Стас. Побачивши усмішку на губах коханої дружини, він відчутно розслабився. Сюрприз вдався.

— Через підступи злої відьми ми дуже багато років не могли до тебе дістатися, — засмучено похитав головою Дід Мороз. Потім віддав свою палицю Снігуроньці і голосно плеснув у долоні. — Мої вірні помічники, лісові ельфи, несіть подарунки! Їх зібралося стільки, що жоден чарівний мішок не витримає.

Заграла весела новорічна пісенька і на очах у здивованої Іри виросла гора подарунків. Їх було рівно двадцять один – по одному подарунку за кожен прожитий рік.

— А це тобі, компенсація, — Дідусь простягнув жінці щільний білий конверт, розмальований морозними візерунками. – Запрошую тебе на найголовнішу новорічну Ялинку. Обіцяю, там ти зможеш повеселитися від щирого серця!

— Велике спасибі! — Зворушена Іра мало не плакала. Вона дивилася то на чоловіка, то на акторів та щасливо посміхалася. – Це найкращий Новий рік у моєму житті!

– А скільки їх ще буде! — Пообіцяв Стас, проводжаючи гостей. – Він повернувся за хвилину, а Іра вже розпаковувала перший подарунок.

— Подарунки слід відкривати після того, як проб’ють куранти! — повчально промовив чоловік, але одразу сів поруч на килим і допоміг розгорнути найбільшу коробку.

Всередині був справжнісінький ляльковий будиночок. Хоча будиночок – це слабо сказано. Справжній замок! Стас не забув, з якою тугою в очах його дружина пройшла повз схожий будиночок у магазині.

— Спасибі тобі, — все ж таки розплакалася жінка. – Я ніколи не думала, що матиму таке свято.

— Ну, чого ти рюмсаєш? — Стас лагідно стер сльозинки зі щік дружини. — Давай переодягатися, скоро прийдуть гості.

— Точно! — Підскочила Іра, кидаючи на гору різнокольорових коробок тужливий погляд.

— Не хвилюйся, — розсміявся на це чоловік. — Я зараз все віднесу під ялинку.

А десь далеко, Дідусь Мороз задоволено погладжував бороду. Нехай і із запізненням, але він виконав найзаповітніше бажання Іри.

«Хочу, щоб мене любили».

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page