fbpx
Історії з життя
Вирішила я нарешті у хаті свекрухи ремонт зробити. Ну а як там жити і гостювати? Дім глиняний, стіни білені, на вікнах коротенькі фіранки, на підлозі сторічної давнини якісь домоткані дорожки. Для мене перебування там справжнє випробування. Яким же було моє здивування коли я приїхала туди через пів року після капітального оновлення будинку. Слів не маю, аби все описати коректно

Вирішила я нарешті у хаті свекрухи ремонт зробити. Ну а як там жити і гостювати? Дім глиняний, стіни білені, на вікнах коротенькі фіранки, на підлозі сторічної давнини якісь домоткані дорожки. Для мене перебування там справжнє випробування. Яким же було моє здивування коли я приїхала туди через пів року після капітального оновлення будинку. Слів не маю, аби все описати коректно.

Мій чоловік, як і я з села, але ми змогли розпочати власну справу у столиці. За ці десять років ми власною працею досить таки гарно розкрутились. Продаємо велосипеди на одному зі столичних ринків, ну і через інтернет.

Так ось. Я хоч і з досить бідної родити, та мої батьки все ж зробили у домі зручності і ремонт. А минулого року я допомогла їм і двір плиткою укласти. Якщо людина прагне комфорту, вона його досягне.

А от свекруха не така. Вона живе і досі у домі з біленими стінами, де скриплять дошки підлоги і на вікнах замість жалюзі коротенкі зроблені вручну “фіранки”. І все б нічого, але живе вона поруч зі столицею і до неї ми їздимо набагато частіше. Там діти літо проводять.

Не рас казала їй що час уже зробити ремонт, але вона відповідала, що їй і так добре. І просила не перейматись. Ну так, їй добре, а мені і дітям як?

Цьогоріч таки вмовила чоловіка зробити капітальне оновлення у домі його матері. Їй нічого не сказали і відправивши її до санаторію на місяць, ми найняли бригаду для роботи. Нічого глобального не планували, але самі розумієте, ремонт можна лиш розпочати. Стіни довелось рівняти, стелю з гіпсокартону зробили, вікна поміняли. Навіть перед будинком зробили накриття і забетонували. Бо ж там спориш прямо перед порогом ріс, уявляєте?

Зробили з дому лялечку. Меблі оновили. Мені сподобалось. В цей дім точно приємно буде приїздити!

Повернулась свекруха. Ахнула від здивування. походила скрізь, аж розплакалась. дякувала нам і обіймала. Лиш запитала де ми все старе діли. Я показала на літню кухню. там ми більшість речей і згрузили. Те що ще придатне було до використання, а старе ми викинули і вивезли геть, а що і спалили.

Так от. Минуло пів року. Ми якось замотались, якраз кордон відкрили ми до друзів літали, а потім на відпочинок. Не до гостини було. А тут діти закінчили навчання і ми поїхали у село до бабусі. Цього разу я спокійна була, бо розуміла, що їду у комфортні умови.

І знаєте, що? Хата стояла замкнена, а мама чоловіка живе у літній кухні. Заходжу: стіни вибілені у кутку піч, на вікнах ті ж старенькі половинчасті шторки, а на підлозі дорожки, які і колір утратили.

— Це моя бабуся ткала, – показує свекруха на одну з них, – А це мама своїми руками шила. Ти не ображайся, доню, але я й справді не змогла у тому вашому ремонті жити. Не живе воно мені все, без душі. А тут я людиною себе відчуваю.

Я аж плакала з досади. Ми скільки витратили на те все, а вона дім замкнула і не користується. Може це принципово, аби мені насолити, а?

Оленка Ж.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page