fbpx
Історії з життя
Вирішила я з чоловіком робити бізнес, вірніше, вирішила я, а чоловік промовчав

Знаєте, який зараз час – заробити нема де, чоловік сидить дома та мені голови крутить. Грошей тих, що не отримаєш зарплатню – то вся, мов крізь пальці розтікається.

Аж тут я вичитала якусь новину, що роблять козиний сир, який дуже дорогий, але трохи має запашок.

Я до чоловіка радитися не пішла, а до доньки.

– Зоя, ану подивися в тих Інтернетах, що то за сир та скільки він коштує. Бо у нас три кози, молока – прірва, хоч бери й вилавай, а толку з того нема ніякого. Там є такий сир, що дуже доргий, але має запах. Кажуть, що чим сильніше він воняє, тим дорожче коштує. Ану шукай рецепта.

– Мамо, ви вічно щось придумуєте!

– А хто має придумувати? Батько б на дивані весь вік пролежав, якби не я.

– Мамо, але той сир дуже має запах.

– Це ти мені за запах кажеш? Ти давно гній зі стайні викидала?

– То гірше…

– Гірше за підгузки твоїх дітей чи твої з братом сюрпризи? В мене такий ніс, що його нічого не бере!

Донька щось посиділа та подивилася і знайшла того рецепта. Правда треба було ще до того сиру купу всього докупити – і закваску, і плісняву (ви тільки подумайте, що таке треба купляти). Витратила я не те все добре, але на чоловікові зауваги сказала:

– Ти ще мені дякувати будеш, що я таке собі задумала. Будеш мої кози в копита цілувати, як розбагатіємо.

Заколотила я те все, як по рецепту і поставила в холодильник. Далі намастила тою пліснявою і стала чекати.

А чоловік замість того аби мене підтримати, ходить по хаті та каже:

– Ой, що то так смердить?

– Та за твої шкарпетки нема нічого гіршого – кажу вже й я святу правду.

За деякий час почала вже й я чути… Спочатку почала шукати Василеві шкарпетки… Далі своє отримав кіт…
На ранок я відкрила холодильник і заплакала від запаху. Зі мною такого ще не було! Я витягла той сир з холодильника та в комору переставила.

Холодильник прийшлося мити, а те, що в ньому стояло – борщ, гречка, підлива – чоловік їсти відмовився. Нічого, я доїла.

Далі з комори почало чути. Я відкрила вікно, але тут вже втрутився чоловік:

– Ти зиму надворі не помітила? Скільки ми маємо спалити газу аби спати з відкритими вікнами? Чи ми маємо тут подушитися?

Я йому кажу, що то все треба перетерпіти! Але чоловік мене не послухав і я була змушена перенести сир в льох.

Нема-нема, почала сусідка принюхуватися та питати чи бува не здох мій Сірко, бо виглядає на то.

– Може, то десь щур так смердить, а ти не чуєш.

Я Маньці не признаюся, що я сир роблю, бо вона сама захоче, але граю кіна, що шукаю щура.

Знаєте, як от вітер з іншого боку, то на оборі можна дихати. Я так Василеві й кажу:

– А ти оті папіроси, то дуже квітковий запах?

Я не здавалася до останнього, бо кажу, що то все має вибродити та настоятися, та впитатися, а сама тішуся, що смердить на всю тисячу зі кілограм! Отак я собі раденька ходжу та вже підраховую, що та скільки маю купити на наступну партію, як запах кудись зник з обори.

Думаю, вітер просто не заносить і сир мій майже готовий.

І що ви думаєте? Я в льох – сиру нема! Тут нема чого довго шукати – Василь! Я його як приперла, то він і зізнався, що закопав сир в яму в кінці городу…

От як з такими темними людьми робити бізнес? Нічого-нічого, місяць без папірос то швидко зрозуміє, що гроші з неба не падуть.

От поки сам не попросить знову бізнес робити – я ні ногою. А він прибіжить! Я вже Зої замовила аби пошукала в Інтернеті всі статті скільки той сир коштує, та скільки він грошей прикопав на городі.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page