fbpx
Історії з життя
Вже й вечоріє. Привітання нема. Це ж елементарне. Згадати, що в тебе є дружина, яка цього дня народилася. Я ж про нього думаю. Звичайно, не весь час. Але ж хоч декілька разів – чи доїхав, що приготувати, чи не забула щось попрасувати чи попрати. А тут глухо.

Сьогодні Аліна приймає побажання всього найкращого – у неї день народження. В такий день приємно почути привітання від несподіваних людей, але обов’язкові вони від рідних. Ні, не так, важливо отримати їх від найрідніших. Донечки привітали обійманьками і цілуваньками. Це найкоштовніші подарунки. Чекає на привітання від чоловіка, нічого такого, бо він у відрядженні. Але вже десята, а від нього ні слова. Аліна хвилюється чи чогось не сталося, але першою дзвонити не буде в такий день. Багато вона від нього не вимагає, як то пам’ятати день весілля чи ще складніше – день зустрічі. Ні, елементарне – її день народження запам’ятати можна.

– Дякую, мамо, – щебече в телефон, – Ти теж приймала в цьому участь, тому я теж тебе вітаю і тата також. Дякую, татуську. Ти, як завжди оригінальний. Діма? Так, вітав. Ні, на діаманти не розраховую, бо він у відрядженні. Чому він має відмовлятися, у мене ж не ювілей. Так, всіх чекаю в неділю. Па.

Сьогодні влаштує собі лінивий день. Навіть, добре, що Діми нема, не треба чогось особливого готувати і святкувати. Дітям – мультики і солодощі, а їй якийсь серіал і солодощі. Найкращий день народження!

– Дякую, подруженько! Ти ж моя зіронько! Дякую. Звичайно, привітав. Так, елементарне. Нічого, поки, не дарував, він у відрядженні.

Вже й вечоріє. Привітання нема. Це ж елементарне. Згадати, що в тебе є дружина, яка цього дня народилася. Я ж про нього думаю. Звичайно, не весь час. Але ж хоч декілька разів – чи доїхав, що приготувати, чи не забула щось попрасувати чи попрати. А тут глухо.

Ні, не буде про нього думати. Не буде. Ось серіал, ось ковдра і какао. Все, відключаю думки.

Як же вони люблять один одного, як піклуються. Чому він не дзвонить?

Оце справжня жінка, їй як хлопець не дзвонить, то вже не її хлопець!

Та не буває такого в житті, от на придумують. Чого він не дзвонить?

Все. Вже восьма і треба обдумати покарання. Після восьмої вже ніякі дзвінки не зараховуються. Що ж, вона з ним тиждень не говоритиме і це в кращому випадку. Щоб не пом’якнути треба згадати всі його проколи за останній рік. Стоп! Навіщо згадувати дрібниці, коли сьогоднішній день – це абсолютна неповага? За всі ці роки її піклування і дбання про нього, ось так ставитися до неї як до порожнього місця? Впевнена, що він вітає всіх своїх друзів, бо це друзі, родина і робота, а ти ніщо. Ніщо протягом цих дванадцяти років! Кращих років її життя. І що тепер робити? Гримнути дверима і хай живе без неї? Це виключний варіант і якщо він буде відгавкуватися, то все так і буде! Викличе таксі і поїде з дівчатками до батьків. А він хай знає!

Виключила серіал – дратує. Везе ж там жінкам з чоловіками… ті їх цінують… Ні, вона не буде ревіти, бо ще діти не сплять. Не покаже, який їхній татко. Хоч вони й розлучаться, але він їх батько і вони мають любити його, а він їх.

Раптом рипнули двері. Він усміхнений, змерзлий.

– Квіточко моя, вітаю тебе! Хай в тебе буде купа всього і ще трохи зверху, а головне щастя в особистому житті!

Який же він чудесний, її Дімасик! І торт купив і її улюблені шоколадні цукерки! У неї найкращий чоловік в світі!

– Чого не подзвонив? – питає ще стримано, але посмішка піднімає кутики губ.

– Я геть забув. А потім нагадався і вирішив все кинути і приїхати! Бо ти в мене важливіша за якісь справи.

Поцілунок. Щастя. Занавіс.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page