fbpx
Історії з життя
Вже всі сусіди, родичі та друзі чули сумну історію, що я рідній матері їсти не даю

Як тільки мене земля носить! Мені вже стільки разів сусідоньки дорогі говорили свою думку, що навіть не зачіпає. Мама може бути дуже переконливою, коли хоче. Вона яскраво розписує вчинки, зроблені мною, забуваючи згадати, що ми просто дотримуємося рекомендацій лікаря.

Я в сім’ї пізня дитина, мама народила мене, коли їй було вже 35 років. Ну, зараз цим вже нікого не здивуєш, а раніше було чимось незвичайним. У мене є старший брат і сестра, у нас різниця від десяти років.

Сім’я у нас велика і дружна, але життя розкидало всіх по різних містах. Я з мамою залишилася в рідному місті, брат перебрався ближче до столиці, а сестра ще в молодості поїхала за чоловіком-військом. Зустрічаємося всі разом приблизно раз на рік, а решту часу спілкуємося по телефону, в соцмережах, відеозв’язку.

У мене є своя сім’я – чоловік і двоє синів, один до школи пішов, другий до дитячого садка. Живемо ми у приватному будинку. До мами, яка живе з нами в одному місті, я намагаюся дзвонити щодня. Щонайменше раз на тиждень відвідую, якщо виходить, то частіше. Вона людина літня, їй без допомоги вже важкувато.

На пенсії мама вже давно, але остаточно пішла з роботи вона лише два роки тому. Із цього моменту у неї загострилися проблеми. Раніше вона рухалася протягом дня, а тепер майже весь час проводить перед телевізором. З подругами зустрічається рідко, а на лавці біля під’їзду сидіти вона не любить.

Через такий спосіб життя мама стала стрімко набирати вагу. Вона все життя була схильною до повноти, як і я, до речі, але раніше успішно з цим боролася. На її роботі вона багато рухалася, хоч поїсти мама завжди любила. А тепер навантажень немає, а самостійно себе навантажувати мамі ліньки. Ось вага вгору й поперла.

Я помічала це, але не до кінця усвідомлювала, які можуть бути проблеми. Очі розплющилися, коли мама потрапила у стаціонар. Там з’ясувалося, що в неї цукор високий. Ми тоді не на жарт перелякалися, коли не змогли дозвонитися мамі, а сусідки сказали, що її на швидкій забирали.

У стаціонарі мама пролежала близько двох тижнів. Сама вона вважала, що могли б виписати раніше, але з нею були не згодні не лише ми. Я перед випискою переговорила з лікарем, він сказав, що у її віці дуже небажано додавати у вазі і обов’язково слідкувати за цукром. Дав рекомендації щодо дієти, яких слід дотримуватися.

Мама приїхала додому, тиждень дотрималася запропонованої дієти, а потім поступово почала робити собі послаблення. Фізичні навантаження закинула, стала знову їсти солодке та булочки. Криза не змусила довго чекати – через місяць мама знову поїхала до стаціонару.

– Ти навіщо обманювала, що дотримуєшся дієти і гуляти ходиш? – накинулася я на неї при першому ж візиті. Так і було, мама по телефону бадьоро рапортувала, що робить все, як їй прописали, а в мене не було можливості перевірити – молодший нездужав, ми вдома сиділи.

Мама на моє запитання тільки відвела погляд і нічого не сказала. Я ще раз поспілкувалася з лікуючим, він сказав, що без дієти та навантажень мама сама собі створює проблеми. Призначили знову купу всього. Тоді було ухвалено рішення забрати маму до нас додому хоча б на місяць, щоб вона увійшла до режиму під моїм чуйним керівництвом.

Новину про те, що вона місяць погостює у нас, мама сприйняла з радістю – з онуками понянчиться, та й уже не вдома сидіти. Я теж вважала, що це найкращий варіант. Діти її люблять, чоловік із тещею чудово знаходить спільну мову, а мені так спокійніше буде.

Але мама скисла, коли побачила, що я маю намір жорстко дотримуватися дієти, яку їй прописали. Щоб мамі було легше, ми з чоловіком вирішили посидіти на корисній їжі, зайвим нам не буде. Окремо я готувала лише для дітей.

Здоров’я мами почало виправлятися, зате погіршився характер. Вона стала вередувати, обурюватись і вимагати, щоб її відвезли додому.

– До кінця курсу у нас поживи, потім поїдеш додому, – умовляла я її, мама начебто погоджувалася.

Через два тижні мені зателефонували по черзі обурені брат та сестра. Виявляється, мама їм зателефонувала і в сльозах розповіла сльозливу історію, що я її не годую. Від мене вимагали пояснень. Я була здивована такою інтерпретацією моїх вчинків.

Я розповіла рідні, що і як сталося, чому мама живе у нас і чим ми харчуємося. Окремо підкреслила, що ми з чоловіком теж сіли на дієту, щоб маму підтримати. І тут думки розділилися.

Сестра сказала, що я даремно лізу до мами, вона доросла людина, а через дієту вона тільки нервує, що теж негативно позначається на її самопочутті. Коли вже вона дзвонить і плаче, що рідна дочка її не годує.

А ось брат мене підтримав, сказав, що я роблю все правильно. Якщо мама сама не може тримати себе в руках, то їй треба допомогти. Це, зрештою, для її ж блага. Він зробив би так само.

Коли я їздила забирати платіжки за комуналку з квартири мами, мені сусідки її теж сказали що про мене думають. Їм вона теж нажалілася, що недоїдає у мене. Я так розсердилася. Намагаєшся-стараєшся, робиш, як краще, а тебе ще й брудом поливають. Для мене це взагалі в жодні ворота не лізе.

Пробувала з мамою це питання обговорити, але вона одразу плакати починає і верзе якусь нісенітницю, на кшталт, дайте вже їй спокійно дожити, усім легше стане.

Ось не знаю, як вчинити – продовжувати бути ворогом народу, щоб мама була здоровішою, або плюнути на все, відвезти маму додому, а там нехай робить, що хоче, доросла ж людина.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page