fbpx

Вже я й обід дітям роблю, то й Саші пропоную, а потім не витримую і починаю питати, чого він не йде додому

Неля була такою, як й я уявляла – впевнена, весела і крутила чоловіками, мов дзиґами. Звичайно, якби мені таку фігуру, таку красу, то й я б крутила, а не працювала на двох роботах та не знала, кому подзвонити аби з дітьми посидів.

Я в свої сорок виглядала вже якоюсь бабусею, а Неля й досі як дівчисько, хоч ми майже ровесники.

Добре Нелі крутити чоловіками, коли її вже роки за кордоном гроші заробляє.

– А ти не думаєш, – питала її я колись, – Що він там теж когось має?

– І що? Хай має і головне, хай мені гроші шле, – тільки й сміялася Неля.

Звичайно, що таку як Неля він точно не має…

І отак роки ми живемо поруч – я дивлюся на життя Нелі і розумію, що моє ніколи не буде таким.

Я ж правильна.

Заміж вийшла, бо студентська любов, бо вірші романтичні і прогулянки до світанку… Казав, що зробить мене щасливою. І справді, Ігор старався.

Двійко діток – чим не щастя?

А далі вирішив, що візьме позику і купить нам квартиру, щоб не жити з батьками стільки років. Але як не щастить, то не щастить – валюта виросла в рази, стало просто непосильною виплата і ми мусили продати банку квартиру і ще й винні залишилися.

Не кожен таке витримає і Ігор не зміг – вернутися до тещі в панельку… Горював…

Довго горював, я вже його й просила, й лікувала, лікар попереджав, що з його серцем пити взагалі не можна. Але ж де він слухав.

От тепер мені й лишилося, що крутитися на двох роботах та просити то маму, то свекруху сидіти з дітьми.
Де тут за чоловіків думатимеш? Інше голову переймає.

Аж якось бачу – рух на сходовій клітці, невже, Неля нового кавалера додому веде? Аж ні – навпаки, Неля прибирає! Виносить просто гору пакетів:

– Саша вертається з Америки! Купуємо квартиру і влаштуємо всім таку прощальну гулянку!, – сміється вона.

Ох, везе ж їй…

Сашу я зустріла на наступний день біля ліфта.

– З приїздом, – кажу.

– Лесю, а ти все молодієш, – каже він, але ж я знаю, що це не так.

– Скажеш таке, – я почервоніла, бо не могла згадати, коли я останній раз щось подібне чула, – То коли прощальна забава?

– Неля розповіла?

– Так, каже, що ви купуєте нову квартиру і переїжджаєте.

– Так, але поки вибираємо район.

Отак ми й ліфтом піднялися. А він все хоче балакати, я й запросила до нас. Звичайно, якби знала, що гості, то хоч би прибрала, але ж у мене діти – як не одне кине, то друге.

Вже я й обід дітям роблю, то й Саші пропоную і мене то так дивує, бо ж у нього он жінка поруч такі страви може зробити, що я такі лиш на свята їм.

– Дякую, було дуже смачно, – каже він, але йти не планує.

– Та на здоров’я, – кажу, а потім не витримую і починаю питати, чого він не йде додому.

– А я не хочу… Я зовсім тієї жінки не знаю, яка зараз там живе…

Виявилося, що Неля витрачала всі кошти, які він пересилав на себе і нічого не відкладала, а він їй наголошував, що та має відкладати, щоб купити омріяну велику квартиру. Тепер коштів тільки на квартиру.

А де ще ремонт – прийдеться знову їхати на роботу, а він вже й не хоче з нею нічого спільного мати.

– Чужа вона мені, знаю, що й не вірна мені була, сама зізналася… Та й я був не ангел, але ж тепер, ну геть вона не моя.

Отак він душу вилив і пішов, а я сіла і думаю: «Так вірність не шанують, ще й сміються, а як прийдеться, то всі хочуть аби тобі були відданими та тебе поважали. А щодо своєї поведінки, то поблажливий, а от до чужого – то до кожної рисочки прискіпуєшся».

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page