fbpx

Я аж перейматись за здоров’я невістки почала, бо її реакція була надто бурхливою. Якщо можна було би спопелити поглядом Людмила точно зробила би так. замість того, аби похвалити те, що побачила вона буркнула: “Не було куди гроші діти?” і сиділа цілий вечір насуплено

Я аж перейматись за здоров’я невістки почала, бо її реакція була надто бурхливою. Якщо можна було би спопелити поглядом Людмила точно зробила би так. замість того, аби похвалити те, що побачила вона буркнула: “Не було куди гроші діти?” і сиділа цілий вечір насуплено.

Уже хто нічого для сина не шкодував ніколи, то це ми із Дмитром моїм. Як тільки він оженився. то ми молодим і квартиру подарували і гроші дали, аби вони машину придбали і ремонт хороший зробили.

Не нав’язувалис, та й ніколи було, аже все робота, господарство чимале і поля свої. Ото лиш коли в місто їдемо, раз чи там двічі на місяць, то й заїдемо онуків провідати.

Ніколи з пустими руками ми синівський поріг не переступали. Несесмо, веземо, купуємо, даруємо. Ну а для кого старати, як він у нас один?

Не було між мною і невісткою відносин теплих, але й неприязні не відчувалось. Так, я колись відмовляла сина брати Наталю за дружину, та було то десять років тому, забулось і минулось. Сім’я у них хороша і міцна, дітки ростуть, а мені більшого щастя і не потрібно.

Тож і оті слова невістки, які почула зовсім випадково, були мені прикрою і неприємною несподіванкою:

— Ой, Олю, про що ти говориш, які людські свята? Ми в селі. За що мені така кара з свекрами я не знаю. Три дні мушу стерпіти їх. А як зачую голос свекрухи, то аж підстрибую. Години рахую, коли вже додому в нормальні умови повернусь. А тут корови, свині, та городи.

Я зайшла тихенько у дім іще довго приходила в себе після почутого. Чоловік у мене спокійний, я з ним усім ділюсь, то й цього приховувати не стала.

— Ну, що ж, Галю. Прикро, та треба реагувати. Син дорослий, як ми не милі аж настільки, то й не лізтимемо більше.

Отож, з минулої осені ми все що заробили не сину, а собі залишаємо. Нарешті чоловік придбав трактор омріяний, а я з’їздила до санаторію. А взимку, таки зважились – замінили вікна у домі і на літній кухні.

Ну а вже як вікна, то й пішло: шпалери. стеля, підлога, тюлі штори і зрештою – меблі. За три місяці дім оновили так, що й самі не очікували.

Раніше ж все у синову родину йшло, а тепер раптом ми й для себе постарались. Незвично, чомусь, навіть соромно, але ми задоволені результатом зрештою.

А це, на Великдень, за останні сім місяців вперше, таки приїхав син із сім’єю. То в них робота була, то авто несправне, то ще яка причина не їхати. а тут уже приїхали.

Я а за здоров’я невістки перейматись почала, вона так відреагувала на зміни у нашому домі. Закусила губу і ходила з камяним обличчям. Зрештою буркнула: “Нащо було стільки грошей витрачати. Ми думали, ви на щось хороше зберете”.

Уже коли в машину сідали невістка щось сину шепнула на вухо і той покликав мене у дім:

— Мам, тут таке діло. Ви ж свиней збули. Ти б не могла нам кілька тисяч перекинути, весна ж усе ж, потреб багато.

Тоді я й переповіла сину усе, що від невістки чула. Сказала, що гроші ми маємо і складаємо, але то купка для нас.

— Бачиш, як не кликали ми вас, то й не їхали цілих сім місяців, а дороги на годину часу. Раніше ж як – я гроші тобі давала, сама запрошувала. А тепер синку ми із татом вирішили, що нам на старість треба мати копійку. Не ти із невісткою. то чужі люди доглянуть. Он, донька тітки твоєї і та прибіжить тричі на тиждень, провідає, хоч і живе у сусідньому селі.

Син розвернувся і поїхав ні слова нам не сказавши.

Гірко мені усвідомлювати, що він пішов за дружиною, та ніби й добре це – родину зберіг.

Але сплю погано. Усе думаю, а чи не перегнули ми із Дмитром палицю? Син то в нас один.

А як би ви відреагували на почуте?

You cannot copy content of this page