– Я навіть плакала вчора! – сумно розповідає п’ятдесятилітня Вікторія Павлівна. – Зятю подзвонила! Кажу, Олег, а краще квартир, ніж ця, яку ти зняв, зовсім не було? Ближче хоча б? Та й взагалі, якась вона сіра, мені здалося, брудна. Як же ми двомісячну дитину туди повеземо? А він мені – не турбуйтеся, Вікторія Павлівна, я клінінг замовив на завтра, вони приїдуть, все відмиють, продезинфікують. Все буде добре! Чесно кажучи, не знаю, як ми тепер будемо. Як я туди буду їздити щодня так далеко. Це ж якщо пробки, так лиш дві години в один бік. Легше з Києва до Одеси доїхати, чим мені до них аж туди.
– Почекай, квартиру зняли твої, чи що? А ти ж говорила, у них своя, свати синові купили? Або я щось плутаю?
– Купили, так! На весіллі їм вручили ключі. Правда, потім з’ясувалося, що купили не синові, а собі, по документам господарі вони.
– А, ну зрозуміло, можеш не продовжувати. Квартира несподівано знадобилася їм і вони попросили молодих з малюком на вихід. Так?
– Ні! В тому-то й справа, що ніхто їх не виганяв. Сваха сама здивована не менше мого. Це Олег так зробив, уявляєш? Набридли, каже, материні маніпуляції з цією квартирою! Вона ключі собі залишила, ходить до них з перевірками, зауваження робить. Це приберіть, тут помийте, а де у вас картина, чому зняли? Повісьте назад! А тут, донька каже, взагалі заявила – так ви ноги мені повинні цілувати, що я вам квартиру подарувала! Ну ось, Олег і не витримав. Прости, каже, мама, але ноги ні чиї цілувати ми не будемо, на цьому тижні з’їдемо. Дістала уже, вистачить!
У доньки Вікторії Павлівни, Лідії, і її чоловіка Олега – двомісячна дитина. Молодим по двадцять шість років, в шлюбі вони порівняно недавно, ще й року немає. Одружилися, як тільки зрозуміли, що стануть батьками.
На весілля майбутня свекруха з шиком подарувала молодим ключі від квартири.
– Квартира, звичайно, просто казкова! – зітхає Вікторія Павлівна. – Тільки що відремонтована, світла, чиста, всі меблі нові. Там всі умови, поліклініка дитяча поруч, відмінна просто. І до мене близько! Дитина неспокійна, режим ще не встановився, добре спить тільки на вулиці. Я працюю два через два, в свої вихідні приходжу допомагати, гуляю з коляскою. А тепер вони зняли бозна де!
– І що було норов показувати, га? – сердиться Вікторія Павлівна. – Хіба мало, що там свекруха каже – посміхалися б та робили по-своєму. Але вони у нас горді. Ліпше чужому платитимуть, ніж у своїй трохи свекруху потерплять.
– А свекруха, що? А здала квартиру і живе собі спокійнісінько. А от донька з зятем тепер житимуть казна де без перспектив і достатку. Зате горді і “ноги нікому не цілувавши”. Що за молодь?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
