Я б сама те зробила, але не подужаю, та й де сил узяти самій паркан полагодити? Не хотіла, але вибору не було – зателефонувала до сина просити про допомогу. Трубку узяла невістка і цього разу говорила без натяків. Паркан вони полагодять, але є умова.
Ми з чоловіком ніколи дітей своїх не ділили. Маємо сина і доньку, але різниці між ними не робили, тож вміють обоє і гайки крутити і пляцки пекти.
Та й хто мені допомагати мав коли чоловік на заробітках? У нас будова, худоби багато, а Петро лиш на два зимові місяці вдома. Ото лиш разом із дітьми все й встигала. Та й не було коли когось більше голубити, все робота та праця.
Ото лиш і вийшло, що донка перша заміж виходила і ми їй весілля пишне зробили. Виклались ми по повній, адже ж то раз у житті в дитини таке свято. Те весілля мені і понині невістка згадує, а вже 20 років минуло.
Степан – менший від сестри. Одружився він пізніше і припало те на час, коли чоловік мій був уже дуже не здоровим. Ні про яке торжество, чи то пак, велике святкування і мови не було. Та й, як ти посмішку на обличчя одягнеш, якщо рідна людина між небом і землею.
Ну і грошей тоді не було елементарно. Я навіть і тисячі гривень сину не могла дати у якості подарунку. Поблагословила молодих і все на тому.
От невістка мені і вигадує ту пору. Але немає у її пам’яті того, що свекір був недужий, що у засвіти він скоро пішов. Пам’ятає Олена лиш те, що ні весілля, ні подарунку від батьків чоловіка не отримала.
Живе син із невісткою у нашому ж селі. Оленка, доня моя, вдовою зарано залишилась, нині вона у місті мешкає і їздить на заробітки періодично, бо ж із чоловіком свого часу узяли квартиру у кредит, то мусить виплатити.
Я допомагаю, як можу. Вона в Польщу, а я діток я на літо забираю. А коли вона їде восени ще у Чехію на кілька місяців, то я вже у місті з онуками той час. Сваха також допомагає, але у неї робота і проживає вона далеко, тож основне навантаження на мене.
І цим я невістці не догодила, бо виходить, що все я для старшої доньки а їм нічого. А що їм треба двом здоровим дорослим людям у селі? Мають одне дитя, бавлять удвох, при роботах, ну я навіщо?
Та невістка і сама не знає, як воно має бути, але її точить, що несправедливо і крапка. Хоча, як я бичка, чи свинку збуду, то гроші навпіл між дітьми ділю. А невістка гляне і скаже “дякую” так, що одразу зрозуміло – пані сума не влаштовує.
А знаєте, як жінка сама в селі, біля хати треба чоловічих рук завжди. Хоч і зроблено у нас усе, але хто на віки може що створити? Все одно десь щось треба підрихтувати та доробити. А ще й худобу тримаю, то там постійно поміч потрібна.
Кого мушу про допомогу просити? Звісно ж я до сина звертаюсь, бо нині більше і не знайдеш нікого. Степан приходить, та не сам, із дружиною своєю. Він що робить, а невістка мені пере і полоще – чого мусить трудитись її чоловік, а Оленка потім таку саму суму отримає, хоч біля цієї хати і палець о палець?
Ну я вже, що сама зроблю, що прошу уже сусіда літнього. Намагаюсь узагалі Степана не турбувати. А це, бик паркан поклав та так, що я й не поремонтую. З дідом Ільком пробували, та там треба і болгарка і сила більша. Хоч чи ні, а Степана набрала.
Трубку узяла невістка і вислухавши прохання сказала таке, що я й дар мови втратила. Бачте. відпустить вона свого чоловіка тільки тоді, як буде певна, що трудитись він буде біля свого. Тобто, я повинна з будинком уже зараз на їхню користь усе вирішити.
Я трубку поклала навіть не дослухавши. Так гірко і прикро на душі стало. Паркан уже третій тиждень лежить, мені люди підказали кого найняти, повинен той чоловік ось звільнитись на днях і прийти.
Олена ж почувши у чому справа посміялась і сказала. що як так, то я вільна робити як невістка каже, бо їй моя хата не треба:
— Мамо, я у місті. Є ще хата чоловікової бабусі у якій я господиня і свекрухи дім також на мене переписаний. Ти прости, але мені і справді той спадок ні до чого. Як Степанові треба і він буде тоді тобі допомагати, то роби як він просить, мамо. І тобі спокійніше буде і він із жінко тобі не будуть вимовляти.
І знаєте, я все розумію, але ж маю двох дітей. Я ніколи нікого не виділяла із них і попри все вони мені однаково рідні і то мої діти. Ну, як я можу все на сина записати? А донька?
От, як мені вчинити у цьому випадку? Слухати невістки, а чи не поспішати?
Підкажіть, бо я геть заплуталась.
