Олексій був старшим за мене на п’ятнадцять років і видавався мені таким харизматичним і романтичним, від одного його погляду мені завмирало серце. Дуже швидко наші взаємини переросли в романтичні і я була певна, що справа кількох місяців аби цей чоловік став моїм.
А чом би й ні? Його жінці п’ятдесят, вона те й знає, що маринувати огірки з помідорами та прасувати йому сорочки, а от я… Я молода і гарна, подарую йому сина чи доньку і він навіки стане моїм, моїм скарбом.
Але пройшло п’ять років, а натяку на дітей не було ніяких, як і того, що він готовий піти з родини. Я довго чекала, далі натякала, потім питала прямо, але він тільки усміхався:
– Ну навіщо тобі я? За мною потрібен особливий догляд, я дуже принциповий в побуті і не хочу цим зіпсувати наші стосунки. Чим тобі так не подобається?
І ось тоді я не витримала і сказала, що хочу бути з ним поруч щодня, маринувати йому малосольні огірки, прасувати його сорочки і чекати ввечері з роботи.
Олексій важко зітхнув, сів і подивився мені просто у вічі:
– Галинко, ти ж розумієш, що якщо ти всядешся вдома з огірками і сорочками, мені не буде з ким ходити за руку по парку, пити каву в нашому кафе і просто сидіти біля озера?
– Чому?, – я нічого не розуміла.
– Бо у тебе на все це не буде часу. Ти будеш зайняти тисячами побутових дрібниць, які для мене дуже важливі, а далі ти будеш стомлена цим і не матимеш часу на мене. Тому ти маєш бути вдячна моїй дружині, що вона бере на себе турботу про мене. А я тобі дістаюся ось такий, гарний і щасливий. Розумієш?
– Ні, я не розумію!, – вигукнула я, – Якщо ти мене любиш, то ти маєш на мені одружитися!
– Я справді тебе люблю, але, коли одружуся з тобою, то мені просто не буде з ким відчувати ті всі приємні речі, до яких я звик. Мені прийдеться шукати якусь нову Галю чи Олю, розумієш?
Що могло бути ще пряміше і відвертіше? Але я не хотіла розуміти те, що чула. А тоді спересердя й випалила:
– Тоді я знайду собі такого чоловіка, з яким ми будемо разом все робити – і закрутки, і прасувати, і гуляти!
Олексій розреготався:
– Таких нема! Я тобі зателефоную.
За ним закрилися двері, але я не хотіла закривати двері цих стосунків. Вирішила, що поки перечекаю у батьків, наберуся сил перед роботою, а далі Олексій сам прийде до мене з пропозицією руки і серця.
Моя мама працювала в Італії, тому я поїхала на кілька тижнів до неї. А там зрозуміла, що навколо чоловіки, які мають не лише такі промовисті погляди, як у Олексія, але ще й таку статуру, що аж серце тріпоче.
Далі я ще відвідала батька в нашому містечку і так само – навколо купа гарних чоловіків без обручок, які гарно моргають, а чого я за того Олексія вхопилася та п’ять років отак прочекала?
У мене дворічна донечка і чудовий чоловік, ми живемо у батька в його особняку. Я з приємністю піклуюся про чоловіка, ми можемо разом готувати вечерю, або він це робить, коли Олеся вередує, а я її бавлю і навпаки. У нас нема такого, що хтось має, а інший лише має приймати увагу. Ось за цей урок я вдячна Олексію, вдячна за ту наочність, якою не має бути чоловік. Він ще кілька разів мені телефонував, але далі знудився і я певна, що морочить голову іншій жінці, на жаль, таких довірливих багато. Але що я вже тут можу порадити?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота