— Послухай, Даниле, — мій голос звучав дещо напружено, я намагалася зберігати спокій. — Я ціную твою пропозицію. Але мені потрібно розуміти одну річ. Якщо ми одружимося, що станеться з нашими фінансами?

Данило, який щойно, посміхаючись і сяючи від щастя, виголосив пропозицію, трохи знітився. Він щойно подарував мені розкішний букет і каблучку, блиск якої засліплював. Зараз ми сиділи у його просторій вітальні.

— А що має статися, Оксано? — Він підвівся, намагаючись обійняти мене. — Усе буде так, як завжди! Ти моя, я твій, спільне життя!

Я м’яко відсторонилася, вказуючи на залишки вчорашньої пишної вечері, які стоять на столі: дорогі сири, устриці, пляшка витриманого напою, яку ми ледве допили.

— Ні, не так, як завжди. Зараз ми можемо дозволити собі цей “королівський” тиждень, бо ми не живемо разом, — я дивилася йому прямо в очі. — Я бачу, як ти живеш, Даниле. Ти щойно отримав значну суму, і ми витратили її на розваги і, скажімо чесно, на демонстрацію щедрості перед твоїми друзями. А що буде через два тижні, коли у твоїх кишенях знову буде порожньо?

Він знизав плечима, намагаючись перевести все на жарт.

— Ну, тоді будемо їсти лише макарони! Поки ми молоді, ми маємо жити, отримуючи задоволення, хіба ні?

— Ні, Даниле! Для мене «жити» — це мати стабільність, а не фінансова рулетка, — я вказала на блискучу каблучку на своїй руці. — Ця каблучка — символ спільного майбутнього. Майбутнього, де є не лише насолода, а й відповідальність. Ти ж не хочеш, щоб наступного місяця ти проїдав свою зарплату за тиждень, а потім брався за мою? Це моя головна засторога. Я не хочу стати твоїм фінансовим порятунком після чергового тріумфу.

На його обличчі з’явилося здивування, змішане з образою. Цей діалог, хоч і був гострим, став найважливішим у наших стосунках за останні місяці. Він чітко окреслював прірву між моїм бажанням стабільності та його філософією “короля на тиждень”.

Я зустрічаюся з Данилом уже чотири місяці. Початок наших стосунків був дуже динамічним і, я б сказала, дещо незвичним. Буквально з першого тижня знайомства він почав активно кликати мене ні, не жити разом, а заміж.

Спочатку я сприймала це з гумором.

— Оксано, ти — жінка мого життя! Переїжджай до мене, і будемо одразу подавати документи! — говорив він після першого тижня знайомства, під час нашого першого спільного походу в кіно.

— Даниле, ми ж ледве знайомі! — сміялася я. — Ти занадто поспішаєш.

Але він був наполегливим. Ця наполегливість, ця щира, нестримна емоція, здавалося, була однією з його найбільш привабливих якостей. Я на той час жила у батьківській квартирі, де мені було тісно і де панували правила, що вже не відповідали моєму дорослому життю. Я мріяла про власний простір, про самостійність.

Зараз, через чотири місяці, я, здається, нарешті дозріла для серйозного кроку. Я готова прийняти його пропозицію, але не готова прийняти його спосіб життя.

Квартира у Данила чудова: простора двокімнатна оселя у престижному районі міста. Мені звідти було б дуже зручно добиратися до роботи. Загалом, обстановка у його квартирі мені подобається значно більше, ніж у батьківській. Усі умови для комфортного життя ніби створені.

Але єдине, що мене постійно бентежить і змушує сумніватися, — це його фінансова поведінка. Данило — людина, яка не знає міри у витратах. Скільки б грошей у нього не з’явилося, він усі їх спускає. Це абсолютно не економна людина, яка живе виключно сьогоднішнім днем.

— Поки ми молоді, ми повинні отримувати максимальне задоволення від життя! — Його філософія звучала переконливо, але лише тоді, коли його гаманець був повний.

Він міг тиждень після отримання значної суми жити, як справжній король: замовляти найдорожчі страви у ресторанах, купувати мені дорогі подарунки, відвідувати елітні розважальні заклади. А потім, коли кошти закінчувалися, він сідав на сувору дієту з найдешевших макаронів чи круп.

Коли у нього закінчуються гроші, мені стає його шкода. Я просто не можу їсти перед ним свою їжу, коли він дивиться на мене з таким… пригніченим поглядом. Я починаю ділитися своїми запасами.

— Даниле, візьми хоча б ось цей сир, — пропонувала я, дістаючи з пакета щось дорожче.

— Ні, Оксано, це твоє. Я сам винен, — відповідав він із драматичним зітханням. — Але якщо ти справді наполягаєш.

Звісно, я наполягала. Я бачила, що він щиро голодний, і моє серце не дозволяло мені ігнорувати його потреби, навіть якщо це були потреби, спричинені його власною недбалістю.

Під час своїх фінансових «загулів» він часто бере мене з собою, і це, безумовно, приємно. Він щедрий, дарує мені квіти, балує смаколиками. Він намагається здаватися “великодушним” перед своїми друзями: часом оплачує за них невеликі рахунки у закладах, може пробачити комусь незначний борг. У цей момент він почувається на «піку слави», і всі його товариші крутяться поряд, підбиваючи його на нові «подвиги» та розваги.

— Даниле, ти найкращий! — лунало звідусіль. — Якби не ти, ми б не змогли це зробити!

Але коли його кишені стають порожніми, друзі ним майже не цікавляться. І жодного разу ще ніхто з них не запросив його у кафе за власний рахунок, хоча Данило робив це постійно. Це була дружба, заснована на його тимчасовій платоспроможності.

Його зарплата, до того ж, нестабільна. Він працює у сфері, де винагорода залежить від успішності проєктів. Один місяць він може отримати значну суму, а наступний — ще більшу.

Але трапляються і місяці, коли його дохід може бути досить скромним. Його гулянки нагадують мені справжню фінансову рулетку, і я боюся, що наступний його дохід виявиться дуже маленьким, і тоді йому не вистачить ні на що коштів. Я переживаю, як би він у своїх спробах зберегти королівський статус, не заліз у борги.

— Ти міг би відкладати хоча б частину, — якось сказала я йому. — На чорний день.

— Чорного дня не існує, Оксано, якщо ти маєш позитивний настрій! — відмахнувся він. — Гроші люблять рух.\Його пропозиція одружитися була справді щирою, я в цьому не сумніваюся. Я люблю Данила, я готова будувати з ним сім’ю. Його світла вдача, його відкритість і його любов — це те, що мені потрібне. Але я боюся, що якщо ми об’єднаємо наші життя, то він розтратить і мої кошти. Я не хочу, щоб сталося так, що він спочатку витрачає свою зарплату на вітер, а потім береться за мою.

Через це я категорично проти спільного бюджету. Моя зарплата стабільна і дає мені відчуття безпеки. Вона — мій щит. Якщо ми об’єднаємо кошти, я втрачу цей щит.

Я звернулася до подруги, Світлани, щоб порадитися.

— Світлано, він зробив мені пропозицію, але я сумніваюся. Боюся, що наші фінансові погляди зруйнують наш союз, — розповідала я їй по телефону.

— Оксано, ти ж не мати-рятівниця! — сказала Світлана. — Ти маєш чітко встановити межі до того, як ви одружитеся. Це ключовий момент.

— Але як розділити спільні витрати так, щоб це було чесно? Я думала запропонувати йому скидатися на спільні потреби одразу після його зарплати, і щоб ці кошти зберігалися у мене.

— Це розумно. Це називається “фонд спільного життя”, — погодилася Світлана. — Визначте фіксовану суму на оренду, продукти, комунальні послуги. Це має бути сума, яка посильна для нього навіть у найскромніший місяць. І ти її контролюєш.

— А що робити з рештою його зарплати? — Я відчувала внутрішній конфлікт. — Спостерігати, як він її прожигає на розваги, чи наполягати на тому, що ми вже будемо майже як сім’я, і що ці кошти не повинні йти «на сторону» заради пихи перед друзями?

Світлана зітхнула:

— Оксано, якщо ти його любиш, ти мусиш прийняти його таким, який він є. Ти не перевиховаєш його. Ти можеш контролювати спільне, але не його особисте. Його гулянки — це його право, але його право не має ставати твоєю проблемою. Ти повинна зрозуміти: ти виходиш заміж за короля на тиждень, і маєш бути готова до макаронів на три тижні.

Я геть розгублена. Скажіть, чи може бути майбутнє у такого шлюбу? Чи варто поєднувати життя із таким чоловіком?

Головна картинка ілюстративна.