fbpx
Історії з життя
Я багато разів просила чоловіка змінити роботу, тому що мені не хочеться бачити його у себе там в цій формі. Він відповідає, що робота йому дуже подобається, що дуже здружився з усіма, а те, що пліткують – так це одиниці

Мені 37 років, перший раз я вийшла заміж в 21 рік, від першого шлюбу є син, 14 років. З чоловіком знаходили спільної мови: він постійно тиснув на мене, а я цього не люблю. Розбігалися, знову сходилися, але потім він знайшов собі сіру мишку, яка у всьому йому прислуговує, пішов до неї, а я з 29 років виховувала дитину сама. Ніяких стосунків у мене не було – я з головою поринула у виховання сина, багато вчилася, робила кар’єру, облаштовувала квартиру. Але, чесно – самотність просто дивилась га мене з кожного кута. Хотілося повноцінної сім’ї і кохання.

Рік тому випадково почала спілкуватися з дуже хорошою людиною. Спочатку я все це серйозно не сприймала, він для мене був просто тим острівком спокою і легкості, яких я не знаходила у самотній квартирі. Тим більше, він молодший за мене на п’ять років, юнак ще. Але мені подобалося, що він робить мені компліменти, та ще й наші інтереси збігаються. Так все мені в ньому подобалося, напружувало тільки одне: він в пошуках роботи, стояв тоді на біржі. У нього середня освіта, потім він залишався на надстрокову службу. Потім намагався працювати в поліції, але друзі і рідня не оцінили його вибір професії, тому пішов, ось шукає роботу, займається дрібним підробітком, фактично залежить від батьків – так і написав.

Запросила я його до себе додому, сама накрила стіл, адже я розуміла, що йому нема чого мені купити. Але все одно, він прийшов зі скромними квіточками. Загалом, ще кілька зустрічей в моєму домі – так він у мене і залишився. Почали говорити про майбутнє: я головний економіст в торгівельній мережі, отримую дуже добре, а що ж буде робити він? Він знизував плечима – мовляв, що на біржі дадуть, то й візьму. Ну ні, я вирішила брати ситуацію в свої руки: поговорила зі своїм начальством і йому запропонували стати охоронцем на залі. Поки він збирав всі документи, ми вже подали заяву в РАЦС. Розписали нас в будній день, весілля як такого не було: зібралися невеликою компанією та й все.

Вийшов чоловік на роботу, ніби як зійшовся з колективом, хоча ми не говорили нікому, що розписалися. З’ясувалося все, коли я змінила прізвище, і якесь дивне ставлення до нас пішло. Дехто навіть думав, що мій чоловік «засланий козачок», який доповідає про всіх начальству. Але найбільше всіх веселило, що заробіток дружини набагато крутіший. Понеслися жарти, що я знайшла собі хлопчика, що він у мене під каблуком і вдома з нього мотузки в’ю. Або навпаки: мій чоловік просто не прагне до самореалізації, його влаштовує такий стан речей, а влаштувався від для відмазки, самому просто зручно жити в моїй квартирі і на мій заробіток. Загалом, стали снувати плітки, байки і анекдоти про нас – ми стали в них головними героями.

Через це я стала перейматися,  не хочу бачити його на роботі, коли доводиться стикнутися у холі, він мені посміхається, а я очі ховаю, тікаю. Дуже не люблю, коли він говорить: «Ну ось, дружино, приніс тобі зарплату!».  Вдома теж злюсь чіпляюся до всього, а він мене пригортає і каже так ласкаво: «Ну що поробиш, що у такий розумної дружини з’явився такий неосвічений чоловік? Зате він дуже вміє любити! ». Я знаю, що син до нього тягнеться, вони разом грають в «Танчики», веселяться, син йому розповідає всі свої таємниці, отримує слушні поради і взагалі у них така дружба! Навіть називають один одного просто на ім’я, як добрі, добрі приятелі. І я не розумію, як мені почати тішитися цьому і не звертати уваги на пересуди?!  Але не виходить – плітки і жартики на роботі мене все більше діймають, і нашу любов теж випробовують!

Я багато разів просила його змінити роботу, тому що мені не хочеться бачити його у себе там в цій формі. Він відповідає, що робота йому дуже подобається, що дуже здружився з усіма, а те, що пліткують – так це одиниці, в основному тітки, у яких особисте життя не вдалася, просто заздрять. А на рахунок грошей – ми ж не голодуємо! Ну от не знаю, але з кожним днем ​​я все гостріше відчуваю, що напевно доведеться розлучитися мені з моїм чоловіком. Ласкавий, гарний – це тільки риси характеру, а не вчинки.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook