Ми з мамою раніше жили в квартирі, яка дісталася нам після тата. У мене там є якась частка, але точно не половина. А ще у мами є квартира, яка їй дісталася від її батьків. Ця квартира здавалася завжди, скільки я себе пам’ятаю, тому жили ми досить непогано – мамина зарплата і гроші з квартири.
У студентські роки я не морочитися з житлом, з задоволенням живучи в гуртожитку, це було своєрідною пригодою, окремою віхою в житті, яку я доcі згадую з теплотою. А відразу після вузу ми з моїм нареченим вирішили жити разом – у нього була своя квартира. Розписалися ми через рік після цього.
З батьками у нас були чудові стосунки. Мама добре прийняла зятя, хвалила і вітала, він відповідав взаємністю. Я з його батьками теж дуже добре зійшлася. Свекруха насправді змогла стати другою мамою, до неї можна було звернутися з будь-яким питанням, знаючи, що вона нікому не перекаже і постарається допомогти.
Через рік після весілля з’явилася наша дочка. Це була радісна подія, ми її чекали, до нього готувалися. У грошах ми не потребували – мама працювала і здавала квартиру, у свекрів теж було все в порядку в цьому плані, тому нікому допомагати не треба було, а нам зарплати чоловіка вистачало.
Коли доньці виповнилося два роки, почалися негаразди. У свекра знайшли недугу, потрібна була термінова реабілітація. Тоді вигребли всі гроші під нуль, але все одно не вистачало. Тоді чоловік вирішив продати квартиру. Ці гроші дозволили відправити свекра за кордон, де йому обіцяли допомогти. Але не змогли.
Це було настільки несподівано, наскільки узагалі можливо собі це уявити. Всі до останнього вірили в позитивний результат, але все сталося так, як сталося.
Настали складні у всіх планах часи. Потрібно було морально підтримувати свекруху, орендувати квартиру, все це було як в тумані. Свекруха кликала жити до неї, але у неї в квартирі лежача мама, за якою потрібен догляд, а тут в двокімнатну прийдуть ще три людини – не розвернутися.
Тоді я вирішила попросити допомоги у моєї мами. Грошима вона допомогти не могла, але я і не просила. Я думала, що вона пустить нас на півроку в свою другу квартиру, поки ми не складемо своє життя до купи. А потім або іпотеку взяли б, або орендували б квартиру. Просто поки нам грошей не вистачало, потрібно було якось перекрутитись, тим більше мій вихід з декрету був не за горами.
Я була твердо впевнена, що вона нам допоможе, але мене чекало гірке розчарування – мама сказала, що дуже співчуває, але допомогти нічим не зможе. Вона пояснила, що квартира дає відчутний приварок, без нього їй доведеться економити на всьому, а вона до цього не звикла.
– Ти вже вибач, але не надто розумне було рішення – продавати квартиру заради свекра. Можна було взяти кредит, якщо так були потрібні, але розкидатися житлом – верх недалекоглядності. Ти, як дружина, могла б зупинити чоловіка від необачного вчинку.
Як я повинна була його зупинити? Та й взагалі, як можна порівнювати можливість врятувати людське життя і квартиру? Квартиру можна купити, на відміну від життя.
Вирішили ми ситуацію самі, хоч і важкувато, але явно краще, ніж нічого – свекруха тепер сидить з онукою, а я і чоловік працюємо, намагаючись набрати якомога більше роботи, щоб скоріше накопичити на іпотеку. Не просто всім – свекрусі доглядати за дитиною і лежачою мамою, а нам працювати майже по вісімнадцять годин на день.
А моя мама недавно злітала відпочити, все у неї добре. На фотографіях свіжа, задоволена життям. Не розумію, як можна було відмовити мені в допомозі, адже вже точно не на останні гроші вона за кордон відпочивати поїхала. Свій комфорт вона поставила вище мого прохання про допомогу.
Цей вчинок говорить про її ставлення до мене набагато красномовніше, ніж сто мільйонів зізнань у любові і обіцянок зробити для мене все, що завгодно. Спасибі, мама, я вчуся і роблю висновки. Життя довга нива, коли і тобі щось знадобиться. Я чекатиму.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
