Я часто дивлюся на старе дзеркало в коридорі й намагаюся згадати, коли саме зробила той перший хибний крок, який повернув усе моє життя зовсім в інший бік. У молодості здається, що перед тобою відкриті всі двері, що краса — це перепустка у безхмарне майбутнє, а людська щирість нічого не коштує.

У школі за мною ходив Василько. Тоді він здавався мені абсолютно безглуздим і незграбним. Носив постійно якісь вицвілі сорочки, штани завжди були йому закороткі, бо ріс він швидко, а в його батьків грошей на новий одяг просто не було. Хлопці з нього сміялися, вигадували якісь дражливі прізвиська, а я тільки підливала олії у вогонь. Мені подобалося відчувати свою перевагу. Я була першою красунею у класі, мені купували гарні сукні і я вважала, що варта чогось значно більшого, ніж увага бідного сільського хлопця.

Василь писав мені вірші. Залишав їх у зошитах, підкидав у портфель, а інколи я знаходила на своєму порозі невеликі букетики польових квітів. Замість того, щоб просто подякувати чи спокійно пояснити, що він мені не подобається, я злилася. Злилася так, що сміялася з тих віршів уголос при всіх. Пам’ятаю, як на шкільному вечорі він зібрався з духом, підійшов до мене і попросив дозволу провести додому. Я тоді голосно, на весь зал, запитала, чи він справді думає, що я піду поруч із людиною в таких куцих штанцях. Усі навколо зареготали, а він просто розвернувся і пішов. Його обличчя тоді червоніло від сорому, але в очах був якийсь такий біль, який я зрозуміла тільки через багато років.

Після школи наші шляхи розійшлися. Я була впевнена, що підкорю місто. Вступила до навчального закладу, переїхала в гуртожиток і поринула в зовсім інше життя. Мені здавалося, що все йде за планом. На третьому курсі я познайомилася з чоловіком, який здавався мені саме тим, про кого я мріяла. Він був гарно вдягнений, водив мене в ресторани, ми часто сідали за стіл у компаніях, багато гуляли вечорами й будували якісь нереальні плани. Я вірила кожному його слову.

Коли я дізналася, що у нас буде дитина, усе миттєво розсипалося. Вона виявилася йому абсолютно непотрібною. Він просто зібрав свої речі, заявив, що не готовий до такої відповідальності, і зник з мого життя. Я залишилася одна у чужому місті, без підтримки, з маленькою дитиною на руках. Навчання я все ж таки закінчила, отримала диплом, але зачепитися у місті так і не змогла. Довелося повертатися додому, до батьків, під косі погляди сусідів і постійні розмови поза очі.

Роки йшли, а більше долю я так і не знайшла. Були якісь випадкові знайомства, люди приходили й йшли, але ніхто не хотів брати на себе чужу дитину чи будувати щось справжнє. Я працювала, ростила доньку Настю і спостерігала за тим, як змінюється світ навколо.

А тим часом Василь виріс. Він закінчив інститут, переїхав до столиці, почав власну справу й дуже добре розкрутився. Коли він приїжджав до батьків у село, його вже ніхто не називав Васильком. Це був високий, впевнений у собі чоловік у дорогому пальті, з гарними манерами. Люди в селі казали, що його дружина тримає власне модельне агентство в Києві, вони багато подорожують і живуть у достатку.

Одного разу я зустріла його біля місцевої крамниці. Він зупинився, привітався дуже ввічливо, запитав, як мої справи, як здоров’я батьків. У його голосі не було жодної краплі зверхності чи образи за ті шкільні глузування. Він просто дивився на мене як на давню знайому. А я стояла в своєму старому пальті й не знала, куди подіти очі від сорому.

Моя Настя росла дивовижно схожою на мене в молодості. Та ж сама осанка, ті ж самі риси обличчя, висока, струнка. Вона закінчила школу й зараз думає, що робити далі. Вона мріє про місто, про інше життя, про великі перспективи. І я подумала, що не маю права закривати перед нею двері тільки через власні колишні помилки.

Я написала Василю листа. Не просила грошей, не згадувала минуле. Просто написала, що моя донька має дуже гарну зовнішність і мріє спробувати себе в модельному бізнесі, а його дружина якраз займається цим напрямком. Настя зібрала речі й поїхала до столиці. Вона красива дівчина, і якщо мені краса в житті нічого доброго не принесла, то, можливо, хоч їй вона пригодиться.