Не вказувала їй на двері, а сама поїхала із сином до батьків, але чоловікові сказала, щоб духу її більше в нашому домі не було. Він на мене надувся за це, але мені начхати, я свого рішення не зміню.

Коли ми з Андрієм познайомилися, у нього за плечима вже був невдалий шлюб та десятирічна дочка. У розлученні він на той момент був уже років зо три, так що називати мене розлучницею не вийде при всьому бажанні. Там усе розвалилося до мене без моєї участі.

Зустрічалися ми недовго, одразу вирішивши розписатися. Перший рік чоловік не наполягав на моєму неодмінному спілкуванні з його дочкою, я теж не рвалася. Навіщо мені спілкуватися з чужою дитиною, яка вже вороже до мене налаштована. А що дівчинка налаштована вороже я знала. Там мама з бабусею дуже постаралися навіяти їй, що у тата тепер нова сім’я, тому тепер він не зможе забезпечити своїй ластівці всі забаганки.

То була чиста правда. Після весілля була серйозна розмова з чоловіком про те, що не діло майже всю зарплату спускати на дитину. Заробляє чоловік добре, офіційно платить допомогу, а понад зазначену суму без роздумів купував усе, на що вказував пальчик дочки. Мене це не влаштовувало, бо в сім’ю чоловік приносив незначні рештки, яких ні на що не вистачало.

Нам вдалося дійти компромісу і грошове забезпечення Діани було урізане в частині “непередбачуваних витрат”. Андрій платив допомогу, купував на свята дорогі подарунки, без заперечень оплачував якісь поїздки, але бездумно тринькати гроші на дочку все-таки перестав.

Чимало тому сприяло те, що я була при надії. Чоловік зрозумів, що незабаром у нього з’явиться ще одна дитина, яку треба буде забезпечувати. Ніхто не вимагав, щоб він заради нової дитини забув про доньку, але міру таки знати треба.

Коли з’явився син, Андрій спалахнув ідеєю, щоб діти дружили між собою. Мені ця ідея здавалася приреченою на провал – по-перше, дуже велика різниця у віці, по-друге, Діана заздалегідь негативно налаштована до брата, адже це через нього вона не може тепер крутити тата на гроші так, як звикла.

Я спробувала чоловікові м’яко пояснити це, але той уперся і все. Говорив, що йому це дуже важливо, адже вони обоє його діти, він любить їх однаково, до того ж вони рідні. В результаті я пішла на поступки, коли синові було вже близько семи місяців. Діана почала приходити до нас у гості, щоб “погратися з братиком”.

З цього моменту мені хоч-не-хоч довелося спілкуватися з дівчинкою, не могла ж я ходити повз неї, як біля порожнього місця. Але спілкування у нас не складалося. Діана, налаштована мамою та бабусею, сприймала мене в багнети. Потім я помітила, що вона в дрібницях шкодить – то мої парфуми “випадково” розіб’є, то в салатник також “випадково” висипала майже всю сільничку, то брудними руками пройдеться по моїй шубі.

Чоловік все списував на випадковість, але по хитрому обличчю Діани було ясно, що жодними випадковостями там і не пахне – лише бажання нашкодити. Але це я все мужньо мовчала, поки на цих новорічних канікулах Діана не перейшла межу.

Після нового року Андрій забрав доньку на три дні, доки її мама кудись вирішила поїхати. Я в новорічні канікули бачити її не хотіла, але що тепер вдієш, привів то навів. Довелося заздалегідь морочитися з пошуком подарунка для неї. Чоловік відхрестився, сказавши, що не розуміє у дівчачих штучках.

Поки Діана була в нас вдома, я звернула увагу, що син почав частіше плакати та вередувати. Спочатку не могла зрозуміти, з чим це пов’язано, а потім побачила, як дівчинка штовхає його нишком. Я й раніше помічала, але думала, що сам десь стукнувся, це він у нас може. А тут з’ясувалося, що його сестра до цього має безпосереднє відношення.

У свої майже тринадцять років вона вже мусить розуміти, що добре, що погано і що робити не можна. Я відреагувала бурхливо, підвищила тон, а у відповідь почула, що вона взагалі бажає нам багато чого “доброго”, щоб ми зникнули з лиця землі, адже тоді ми не будемо забирати час і гроші її батька. Як я втрималася, щоб не виказати все, що думаю, не знаю.

Чоловік при розмові, само собою, не був присутній. Я розповіла йому пізніше, але він не повірив, Діана, звичайно все заперечувала. Доводити щось я не бачу сенсу. Я просто сказала, що це був останній раз, коли вона гостює. Більше я такого не дозволю. Зібрала сина та поїхала на пару кілька до батьків.

Повернувшись додому, знайшла надутого чоловіка, який вважає, що я просто наговорюю на його донечку, адже вона так щиро клялася, що такого не було.

Я в чомусь присягатися не збиралася. Слово було сказано – ноги її в нашому домі не буде. А якщо чоловік вважає інакше, то буде розлучення, мені мій маленький синочок набагато важливіший.

Фото ілюстративне.