Я вже того стерпіти не могла! Хоч і була при надії, але показала йому на двері – геть з життя, зраднику! І синові сказала, що батько не моряк і не космонавт, а зрадник і хай мене більше за нього не питає ніколи!
Ігор з самого початку приходив миритися, казав, що хоче бачити сина, але я йому сказала аби ноги його біля нього не було.
– Знаєш, що я його заберу і поїду до мами, як будеш на очі мені попадатися. Йди до своїх дівок і май з ними діти, а до моєї дитини не сунься!
Так треба чинити з такими чоловіками: раз оступився і все. Більше ніяких шансів, тим більше, що я ж попереджала!
Мама моя стала на сторону Ігоря, мовляв, ти сама не знаєш, що там було.
– Доню, ти надто ревнива. Може, там нічого й не було, – несміливо починала вона, але я те одразу обривала.
– Як не було? Для чого взагалі до неї було ходити, коли знав моє відношення до такого? Не треба його виправдовувати! Ще прилізе до мене, але пізно буде!
Я, знаєте, не з тих, що не мала в чоловіків попиту, але ж одне діло – самій. А інше з дитиною. Навіть тут мені мій колишній напаскудив! Ще проводжають додому, поки дитину не побачать, а там всі сильно зайняті стають та про справи згадують.
З часом зрозуміла, що ті, які мені подобаються не дуже за мною біжуть. Прийшлося брати те, що є! А те, що є, то не дуже й приємне було до життя, та й теж, навіть отакі чоловіки, яким я отак з милосердя свого, казала «так», вони теж давали мені приводи!
– Ах ти ж, невдячний! Та я свою планку заради тебе понизила, я пішла на поступки зі своєю совістю, а ти все туди ж? Геть!
В мене з цим справи короткі були – не по-моєму – до побачення!
Але й Ігор теж добрий та масла в вогонь підливав: на день народження Максимка завжди якісь подарунки приносив, наче кур’єрська доставка. Інколи бачила, як він назирці за ним іде, коли той зі школи вертається…
Місто у нас хоч і велике, але ж не мільйонник, то я знала, що він має жінку і діти. Чому таким сімейне щастя, а мені сина-підлітка з усіма сюрпризами?
Коли Максимові виповнилося вісімнадцять, то я йому сказала:
– Все, вже твій батько втішився, що гроші не треба платити. Тепер сам йди на себе заробляй, а на мене й не розраховуй!
А він знаєте, що мені відповів?
– Та на тебе я й ніколи не розраховував, бо ти завжди все для себе, навіть їсти мені жаліла!
Та почекайте! Як він їсть як та сарана, то що можна казати? Та ніякої зарплати не стане! А я звідки маю гроші? Він вимахав, а матір має схилитися і працювати?
І що думаєте? Пішов батька шукати! Та й прийшов з новиною, що мені аж палавінь пішла – тато хороший! Той чоловік, який його покинув ще до появи – хороший, а мати, яка все життя йому присвятила – скупа! Та де в цьому світі справедливість?
Ходить тепер до батька чи не щодень, але я думаю, що то до пори до часу, бо не буде чужа жінка його годувати так, як я.
– Ти такий як і батько, – сказала я йому недавно.
– Подібний?, – я почула в голосі, що син радий.
– Викапаний! Що той зрадник, що ти – до чужих кухонь присіпаєтеся! А вірність і відданість у вас далеко позаду!
Хай йде, ще прилізе одне з другим, але у мене для таких розмова коротка!
Фото Ярослава Романюка.
