Ще вчора у мене було все – міцна сім’я і своя хата, а тепер нема нічого. Я була певна в чоловікові більше, ніж в собі завжди, з першого дня знайомства і це привело мене до того, де я зараз.
У мене м’який характер і завжди таким був. Я не люблю щось людям доказувати, краще промовчу. І така ситуація мене й познайомила з Семеном. Я купувала овочі і мені продавець дала не добре здачу. Я відійшла на крок і почала перераховувати і виявилося, що вона мені не дала десять гривень. Я до неї, а та й каже:
– Та зараз. Я все правильно дала, треба вчитися рахувати.
А тут Семен за мене заступився і та продавчиня таки віддала мені десять гривень. Тоді це були гроші, можна було два хліба купити.
Ми почали зустрічатися, я розказала, що вивчилася на вчительку і маю квартиру від бабусі, спеціально так казала, щоб Семен завжди мене оберігав, бо я закохалася в нього дуже сильно.
Згодом чоловік сказав, щоб ми переїхали в село, бо дітям треба свіже повітря і ми продали мою квартиру та купили хату. Семен її облаштував і все було дуже гарно. Мені подобався наш дім, я працювала в сільській школі і ростила дітей.
Свекрусі я не сподобалася, бо не тримала живність і поле, вона жила в тому ж селі і спеціально переманила сина до села, щоб був ближче біля неї.
Йшов час, діти росли і Семен сказав, що буде їздити з бригадою на заробітки. Так пів села їздило і я не чекала від цього чогось поганого, але все одно просила чоловіка не їхати, бо діти ще підлітки.
– Ні, поїду. Інші мають і машини, і кварти, а я чим гірший?
І отак це все затягнулося на роки. Коли чоловік приїжджав, то він вже дуже мене ревнував, випитував про все, де я ходила і що робила. Спочатку мені це подобалося, бо ж чоловік любить мене й досі, а мені ж уже сорок три.
А одного дня він приїхав і почав викидати мої речі з хати:
– Я все знаю, що ти тут без мене робила!
Я виправдовувалася, клялася, але він був невблаганний. Я не мала де переночувати і пішла до свекрухи. Але й та була мені не рада.
– Я давно йому казала, щоб тебе покинув, ти йому не пара. Йди куди йшла.
Чоловік подав на розлучення і там виявилося, що я не маю права і на хату, хоч вона куплена на мої гроші, але записана на його матір. Він тоді щось казав про те, що так треба, а я ж вірила йому.
Діти розгублені були, я їх не забирала з собою, бо кули?
Прийшла до директора школи і той дав мені прихисток, але я не могла в нього жити, бо вже люди по селу говорили, тоді він мені порадив поїхати на заробітки до його учениці в Італію.
– Я дам її контакти, вона добра людина і тобі допоможе, – казав він.
Отак я опинилася на чужині. А далі добрі люди й донесли, що не встигла я з хати піти, як вже Семен привів іншу, якусь жінку з заробіток, вона тепер живе в моєму домі і свекруха нею дуже задоволена, хоч та ні садить, ні господарює. Отак.
Діти наче посередині, до мене не переберуться, бо нема куди, а я ще на житло не заробила.
Дякую Богу, що хоч маю здоров’я, бо якби й це підвело, то ніхто б мені й ложку води не подав, хоч я була дуже м’якою і поступливою людиною для багатьох.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
