Тиждень тому Ірина збирала всю сім’ю у себе вдома – святкували день народження їхнього сина Тимурчика. Малюкові виповнився рік.
– Вирішили відзначити по-сімейному! – розповідає Ірина. – Запросили свекруху зі свекром і мою маму зі старшою сестрою і племінником. Я приготувала стіл, кімнату прикрасила, повісила плакати про те, як пройшов у нас цей перший рік, був у нас навіть маленький дитячий тортик зі свічкою. Звичайно, Тимоша ще не особливо розуміє сенс такого свята, але все ж таки.
Родичі Ірини прийшли на свято першими та принесли малюкові подарунки – велику яскраву каталку-машинку, будиночок-бізіборд з купою всяких замків, віконечок, що обертаються коліщаток і вимикачів, що викликав у іменинника неймовірний захват, великого плюшевого ведмедя, кілька книжок для найменших і красивий костюмчик .
– Я навіть здивувалася, звідки у них гроші на це все! – розповідає Іра. – Мама з сестрою живуть дуже скромно. У племінника невиліковна недуга, сестра не працює, сидить з ним, чоловік її, на жаль пішов багато років тому, не витримав усього цього. Ну ось, Рита з сином після розлучення і живе з мамою. Мама працює, сестра пенсію отримує на дитину, та аліменти чотири тисячі гривень – ось і весь їхній дохід, а витрат чимало. Самі основні, звичайно, на реабілітацію племінника. Сестра молодець, рук не опускає, за вісім років багато чого досягла.
А потім прийшли свекруха зі свекром.
– Принесли коробку цукерок! – зітхає Ірина. – Люди йшли не куди-небудь, а на дитячий день народження! На рік! Кому це? Імениннику? Так він у нас цукерок ще не їсть, природно, і нескоро буде. Поставили на стіл, звичайно. Але я була вражена. Ось скажи, це нормально взагалі? Люди йдуть на день народження до єдиного онука. Ось так, без єдиної іграшки навіть! Як це?
Як бабуся з дідусем свекри себе за рік, не проявили. Але, може бути, просто не встигли? Дитина ще маленька зовсім, без матері ніде не буває. Ірина справляється з сином сама, допомоги ні у кого не просить – вона їй просто не потрібна. Син здоровий, спокійний, з ним ніяких проблем. Зустрічаються з батьками вони регулярно, бабусі беруть онука на руки, розмовляють, співають пісеньки, роблять козу.
Звичайно, свекрусі зі свекром Ірина не сказала ні слова, але ввечері, коли гості розійшлися, стала обговорювати ситуацію з чоловіком. Той теж був явно збентежений. Проте захищав батьків.
Каже, що свято з самого початку не було дитячим, ми збирали дорослих гостей. Дитині всього рік, він не розуміє ще, що таке день народження! Я кажу, зате він прекрасно розуміє, що таке подарунки. Подивися, як радів новим іграшкам! А чоловік каже – ну ось, були ж подарунки, і вистачить, скільки їх треба в рік.
І взагалі, мовляв, любов вимірюється зовсім не подарунками! А мені щось так прикро за моїх стало. Адже вони явно собі багато в чому відмовили, щоб нашому синові такі подарунки купити. А любов, виявляється, вимірюється не покупками. Чим тоді? Не зрозуміло.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
