fbpx

Я для себе вирішила, що не влаштовуватиму для невістки жодних випробувань. Завжди рада допомогти, а лізти зі своїми порадами ні до чого. У мене теж є донька, тому я ставитимусь до невістки, як до власної дитини. Знала б чим віддячать мені за таку позицію, ніколи б так не робила

Моя сестра завжди посміювалася над моїми стараннями допомогти синові, говорила, що дарма я так добре серцем до невістки ставлюся. Я її не засуджую. Просто так вийшло, що в самої сестри син розлучився, та й взагалі завжди стосунки з невісткою натягнуті були. Якщо чесно, то сестра теж свою руку до розлучення приклала.

Є у моєї сестри ще й старша донька, так от у їхню сім’ю вона гарні вкладення робить. Завжди готова і з онуками посидіти та матеріально допомогти.

Але в мене зовсім інша ситуація. Я для себе вирішила, що не влаштовуватиму для невістки жодних випробувань. Завжди рада допомогти, а лізти зі своїми порадами ні до чого. У мене теж є донька, їй уже 17 років, але я не поділяю дітей. Я хотіла, щоби все було справедливо. Ми з чоловіком домовилися, що син із дружиною можуть жити у квартирі, яка залишилася після того, як не стало моєї свекрухи. Квартира хороша, а дах над головою це важливо.

І до певного моменту у нас були з невісткою добрі стосунки. А коли онука з’явилась, то взагалі вони часто стали за допомогою звертатися.

—Мамо, ми з Ігорем хочемо у вихідні на природу поїхати, нехай Настя у вас погостює.

Або:

— Ми з Ігорем хочемо час разом провести, заберіть онучку на суботу та неділю.

Ми ніколи не відмовляли, справа молода, та й взагалі таке спілкування з онукою нам із чоловіком тільки на радість була. Часто дівчинка залишалася і на тиждень, коли батьки у відпустку їхали.

А потім у сім’ї сина сталося розлучення. Ось як зараз пам’ятаю. Сидить Ігор увесь такий сумний на нашій кухні, каже:

— Ми з Ліною розлучаємося. Вона сказала, що нам з нею не по дорозі.

Я відразу почала його вину шукати, адже не може ось так просто жінка сім’ю зруйнувати на порожньому місці. Значить, він упустив щось. Тільки виявилося, що це я не права була. Просто в Ліни з’явився більш заможний шанувальник, ось вона й вирішила, що з ним їй зручніше жити буде.

Я передзвонила невістці, поговорила з нею. Вона обіцяла не перешкоджати спілкуванню онуки зі мною та дідом. Лише обіцянку свою не дотримала. Прямо не відмовляла, а завжди знаходила “поважну” причину. То дівчинка занедужає, то вони їдуть кудись. Син скаржився, що опинився у аналогічній ситуації.

Син потім почав звикати до ситуації. Аліменти він виплачує регулярно, а більше нічого вдіяти не може. Виявилося, що для невістки важливіші гроші, ніж родинні зв’язки та душевне тепло.

І взагалі, у нього теж з’явилася нова дівчина.

— Мамо, я, мабуть, незабаром знову одружуся, — нещодавно заявив син.

Виходить, що всіх все влаштовує, тільки ми з чоловіком собі місця не знаходимо. Мені ж невістка як рідна була, а у онуці я взагалі душі не чаю. Нещодавно дізналися, що невістка теж заміж виходить. Я дуже переживаю, що вони взагалі можуть переїхати в інше місто, і тоді я ніколи мою дівчинку не побачу. Намагалася поговорити з невісткою, а вона відповідає:

—У моєї доньки інші дідусь і бабуся, вони її добре прийняли, не треба нам ніхто інший.

Син мені теж каже, щоб я заспокоїлася, що треба просто чекати, поки дівчинка виросте і вже сама вибиратиме, з ким їй спілкуватися.

Але я так не можу. Ніби шматочок мене зник. порожньо всередині. Плачу часто, навіть посивіла.

Невже так воно і буде і зробити нічого не можна?

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page