fbpx
Історії з життя
«Я до тебе не повернуся, буду з Галею жити» – писав дід у телеграмі. Бабуся аж заплакала від щастя, стала навколішки: «Дякую, Господи. Дякую, за таку несподівану радість»

«Я до тебе не повернуся, буду з Галею жити» – писав дід у телеграмі. Бабуся аж заплакала від щастя, стала навколішки: «Дякую, Господи. Дякую, за таку несподівану радість» Використовуючи матеріали

Бабуся Маришка – Ніна Миколаївна, залишилася в її пам’яті доброю, ласкавою і розуміючою. Діда вона пам’ятала погано, уривки дитячих спогадів зберегли тільки різкий і неприємний запах, і грубий, владний тон голосу. Бабуся про їхнє спільне життя нічого хорошого і згадати не могла – такої доля не дай Боже нікому.

Працював дід на залізниці, кожен день разом з напарником вони обходили кілька кілометрів залізничних колій, шукаючи несправності. Робота була важка. Потрібно було ходити в будь-яку погоду, що дуже позначалося на здоров’ї. В ті часи держава безкоштовно надавала путівки в санаторії. Дідові теж кілька разів пропонували, але він кожного разу відмовлявся.

Взимку, діду геть недобре стало. Лікар сказав однозначно – потрібно підтримати організм в санаторії.  Дід лікaрів трохи боявся і безмірно поважав, тому поїхав покірно, прихопивши зібраний бабусею об’ємну коричневу валізу з пластмасовою, чорною ручкою.

Бабуся була рада – три тижні свободи від чоловічка! Вона насмажила велику миску насіння, вийшла на вулицю і пригощала всіх сусідок, ділячись своєю радістю. Три тижні абсолютного спокою, і тиші.

Через два тижні листоноша принесла Ніні Миколаївні телеграму, яка свідчила: «Я до тебе не повернуся, буду з Галею жити». Бабуся прочитала кілька разів цю фразу, не вірячи своїм очам, потім стала на коліна і голосно сказала: «Господи, та за що ж ти послав мені це щастя !?»

Радості її не було меж. Насамперед вона зібрала всі дідові сорочки і штани, які їй доводилося прасувати щодня. Зверху вона поклала всі його документи і витягла зібрані вузлики і валізи в сарай – щоб навіть духу діда в хаті не було.

Коли закінчився дідова відпустка, він з’явився, владнав усі справи на роботі, виписався з будинку і пішов назавжди, забравши речі і ощадну книжку. Бабуся в той день благала Бога лиш про одне – аби не передумав.

Разом з дочкою в вихідний вони вирушили купувати шпалери, дід шпалери клеїти не дозволяв, і в домі були тільки білені стіни. Разом з шпалерами купили і тканину для нових яскравих штор, бабуся дістала швейну машинку і, наспівуючи, шила, такі про які вона давно мріяла, та дід не дозволяв вішати, вважаючи за краще короткі фіранки на мотузці, що закривають лише частину вікна. Бабуся терпіти їх не могла.

З дому бабуся викинула всі старі, пощерблені тарілки і дістала сервіз, який їй подарували на роботі, щоб користуватися ним кожен день. Була викинута товста, біла клейонка зі столу, на якій давним давно зник малюнок, настільки вона була стара. Бабуся більше не економила сірники. Біля раковини тепер лежало ароматне суничне мило, дід забороняв мити руки з милом, адже дід говорив що можна і просто обполоснути їх водою, а з милом треба митися в лазні, раз в тиждень.

Бабуся розцвіла, у неї навіть зморшки розглядалися. У будинку стали з’являтися гості, заходили сусідки, радилися з городнім справах. Бабуся і сама із задоволенням ходила в гості, пригощала сусідів рум’яними пирогами з лісовими грибами.

У неї навіть волосся від коренів відростати стало темне, немов бабуся помолодшала на десяток років. Сваталися до неї, звичайно, самотні чоловіки, але тут вона була непохитна, від пропозицій спільного життя категорично відмовлялася, і прожила до кінця своїх днів в оточенні дітей і онуків

Текст редаговано – intermarium.news

Головне фото – ілюстративне з відкритих джерел