Я добре пам’ятаю той важкий період у нашому житті. Тата не стало, мама ходила сама не своя я дуже тоді переймалась, аби сиротою не залишитись, бо думала, що мама втрату не зможе пережити. Мені будо десять і я вже все добре розуміла. А потім на порозі нашої квартири з’явилась татова мама і попросила нас на вихід от прямо зараз. Так ми з мамою, “до повного щастя” ще й на вулиці опинились.
Мама сіла на лаву і почала розхитуватись зі сторони в сторону. Як я я її не благала, вона на мене не реагувала. У мене в кишені була карта до таксофону і залишивши маму на тій лаві я помчала телефонувати хресній, аби запитати, що мушу робити.
Тітонька Ольга приїхала за якихось пів години. Вони з дядьком Ільком нас з речами в авто посадили і забрали до себе додому. Згодом, коли мамі стало трішечки краще, вони почали думати, як нам жити далі, а головне – де. Дядько Ілько запропонував нам оселитись у домі його батьків, що саме стояв порожнім. Він був від міста далеченько, але мама все ж могла б їздити на роботу, просто прокидатись потрібно було набагато раніше і добиратись на електричці. Звісно, мама погодилась. Ми й нині тут проживаємо. За дім із хрещеною ми розрахувались поступово, тож він нині наш.
Можете собі уявити моє здивування, коли кілька тижнів тому на нашому порозі з’явилась татова мама. Ми не бачились і не говорили з нею з того самого дня, минуло добрих тридцять років. Не знаю звідки у неї наша адреса, хоча через спільних знайомих, думаю нескладно знайти її.
Приїхала вона не просто так. Після вступної частини яка була дуже затяжна і ні про що, нарешті бабуся перейшла до справи. Суть у тому, що вона вже така стара, їй треба допомагати, до лікарні відвезти, в хаті прибрати, купити продукти. А пенсії не вистачає на все і взагалі – ми остання її надія.
– А як же квартира, з якої ви нас виставили тоді? Ви ж її здавали в оренду, що змінилось?
Тут, ніби по замовленню з очей у бабці сльози рікою:
– Ну, вона вже пів року як не здається. Там труби прорвало, сусідів затопило, підлогу всю здуло. Там ремонт потрібен, а я ж на пенсії а за квартири тепер аж дві платити треба.
Ми з мамою вислухали її мовчки і викликали таксі, для того, аби вона повернулась додому. Ввечері ми з мамою мали непросту розмову суть якої полягала в тому, як нам бути. З одного боку та людина…вона чужа нам і її вчинок пробачити і зрозуміти не можливо, як і виправдати. З іншого ж – бабуся таки не з пустими руками і я єдина спадкоємиця.
Ось і ходимо який день і ніяк не можемо вирішити, що робити. З одного боку її вчинок, а з іншого – спадок.
Що порадите? Як нам бути?
20,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
