Оженився я 2 роки тому з Наталією, з якою познайомився в ательє, де вона працює майстром. Ми досить швидко з’їхалися, бо обидва – люди дорослі та вже досвідчені. Весілля зіграли досить скромно – можна сказати, що просто розписалися.
А тут у мене щорічна відпустка: запропонував Наталці провести її у селі з батьками – вона відмовилася. Зізнатись, стосунки у моїх батьків і Наташі ніколи не складалися. Як результат, я поїхав на 4 дні. Щоб Ви розуміли – Наталка мені жодного разу не зателефонувала за цей час – навіть не дізналася, як справи.
Я допоміг батькові з дахом, трохи розібрались зі справами – усі щасливі і я теж. Однак розчарування чекало мене після приїзду. Я подзвонив у двері, а Наталка замість розпростертих обіймів прямо з порога вручила мені валізу, де були складені речі. Я здивувався:
— Це як розуміти?
Вона пояснила:
— Якщо ти на 4 дні можеш залишити дружину одну – то їдь у те місце, звідки приїхав!
А я б і радий повернутись, але в мене вже всередині все кипіло. Я, не заходячи додому, поїхав до РАЦСу і подав заяву на розлучення. Звідти заїхав до Наташі і попередив її, що має 3 дні на те, щоб знайти інше житло, оскільки квартира виключно моя. Сам поїхав до батьків.
Звісно, вона дзвонила і навіть приїхала. Сказала, що була не в настрої, попросила вибачення. Але я ще раз нагадав, що у неї є лиш три дні.
Мама просить не поспішати і простити дружину, адже це життя і різне буває. Але я в такі ігри не граю. Мені не двадцять та й їй теж уже давно. Якщо до цього часу жінка не зрозуміла, що така поведінка не є припустимою, то нічого хорошого нам у подальшому житті не світить.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
