То й що, що я неї чоловіка забрала, але ж має бути якась жіноча солідарність? Тому я набрала її номер і спитала:
– Як ти його здихалася?
На тому кінці довго мовчали, а тоді мені й каже:
– А ти довго протрималася, з тебе кава.
Я слухала гудки і усміхалася і ви зрозумієте чому, коли вислухаєте мою розповідь.
Коли я познайомилася з Сергієм, то він мене запевняв, що з жінкою не живе, що вона зайнята будь-чим і тільки не ним, що якби не діти, то він вже би був зі мною.
Я ж жінка бувала, тому вирішила подивитися на суперницю і зрозуміла, що буде важко, але тим приємнішою для мене буде перемога від такої суперниці. Жанна, так звали дружину, непогано виглядала, виставляла багато фото, тому я зрозуміла, що ця жінка справді заклопотана лише дітьми та роботою, бо фото зі своїм чоловіком було дуже мало.
Це дзвіночок про те, що жінці вже чоловік не потрібен і дійсно, Сергій каже правду.
Я огорнула його такою увагою і турботою, що він не дочекався повноліття дітей, а переїхав до мене жити. Хоч я знала про Жанну все, але ми ніколи не зустрічалися і не спілкувалися.
У нас з Сергієм почалося спільне життя, мені було тридцять п’ять і я справедливо хотіла дитину, щоб все було, як у всіх.
Але тут і виліз перший грибочок:
– У мене є діти, навіщо мені ще?
– Але я хочу мати повноцінну родину.
– Знаю є те все, проходив уже, далі дитина тобі все замінить і ти на мене не будеш уваги звертати, як колишня!
– Ні, я буду так само сильно тебе любити, – запевняла я.
– Ні, я проти, тим більше. у мене пів зарплати іде на дітей, тут оренда, мені що, на роботі жити?
Я тоді відступила, подумала, що доможуся свого в інший спосіб.
Але й Сергій вирішив мені завдати клопоту своїми капризами. То йому не те я приготувала, то не те випрала, то не так сказала, не ті фільми дивлюся. Не ті передачі, не ту музику слухаю, не так їм ще й хроплю.
І все це було подано таким тоном, що я його розчаровую. Звичайно, що я взялася все виправляти, щоб знову бути на Олімпі, як повноправна богиня, а не щось таке, земне.
І вже я через якийсь тиждень ганяю з сумками по цілому місту, шукаючи цільнозерновий хліб, дивую його кулінарними шедеврами, на які треба потратити пів дня, та ще й встигаю вдягнути підбори і сукню. Від цього всього кожен день я таки втомилася. Коли ми тільки зустрічалися, то раз в тиждень це можна було витримати, але кожен день?
А в побуті Сергій був геть неохайним – не знав, що таке йоршик, витерти пасту з дзеркала, помити взуття, покласти одяг в пралку.
Але я продовжувала старатися, щоб почути, що так і бути, буде у нас дитина.
Але здитинів чомусь Сергій. Він міг прийти з роботи і образитися, що я його не зустріла біля порогу, отже, розлюбила, отже, він заради мене покинув родину, а я навіть не хочу його зустріти.
Чи я не так глянула, чи не спитала, як він, чи я не почула його прохання і я вічно отака, що включу свої серіали і дивлюся, а на живу людину мені байдуже.
Я не знаю, як але я прожила так п’ять років, я не знаю, як! Отямилася тільки тоді, коли він мене вітає з сорокаріччям, далі я виставляю цю фоточку в мережу, а всі захоплено пишуть, яка я щаслива.
І я задумалася, що я ніяка не щаслива, бо у мене немає дітей, немає власного житла, немає нічого, щоб мене відволікало від персони Сергія.
Як від нього піти, але так, щоб він сам цього захотів і не казав при тому, що я його з сім’ї забрала, а тепер маю все життя догоджати.
Тому й наважилася зателефонувати колишній з тим запитанням. А що? піду послухаю мудру жінку, яка прожила з ним п’ятнадцять років і їй пощастило це зробити. Думаю, що ми ще й подругами залишимося, чи як вигадаєте?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
