Ми розлучилися, коли нашим близнюкам виповнилося по 2 рочки. Чоловік не витримав. Двоє дітей виявилися для його ніжного батьківського сердечка непосильним випробуванням. Від дня їх появи на світ мені майже ніхто не допомагав з дітьми. Бабусі і дідусі, дядьки й тітки всі благополучно випарувалися з мого життя. Чоловік теж майже не допомагав. Хіба що перші два тижні. А потім він сильно втомився.
Я довго не помічала, що він став іншим. Виправдовувала його дітьми, власними турботами. Всім, що тільки приходило в голову. Але коли заперечувати очевидне було вже не можна, довелося прийняти правду. Ігор стрибати у гречку. І незабаром навіть перестав це приховувати.
Я була вічно втомлена і замучена, худа як тріска, адже часом навіть не було часу поїсти нормально. Хоча малюки були відносно спокійними. Але забирали більшу частину мого часу.
Я б хотіла спробувати зрозуміти, чому Ігор вирішив, що його потреби в той час виявилися важливішими за мене і дітей, але не хочу цього робити. Коли я переконалася в невірності, то ще приблизно півроку намагалася зберегти нашу сім’ю. Я могла пробачити, якби побачила готовність припинити. Але він не мав наміру так чинити.
Коли діткам виповнилося по 2 рочки, я віддала їх в садок і подала на розлучення. Квартира у нас на той момент була орендована. Тому я виставила його з дому без докорів сумління. Навіть речі допомогла зібрати. Ігор і не чинив опору. Просто пішов.
На дітей він справно платив, навіть не намагався ховатися. Але на цьому його батьківські обов’язки закінчилися. Коли дітки пішли в садок, я запросила до нас пожити мою маму. Розуміла, що сама я ніяк не впораюся. Вона вже була на пенсії, погодилася. Але на півроку максимум. Я була вдячна і за це.
Я влаштувалася на роботу в банк. У мене був плаваючий графік. Мені допомогла з працевлаштуванням давня подруга. Освіту, дякувати Богу, я встигла отримати до шлюбу. Так і почала працювати. Платили не так багато, але нам вистачало. Хоч і впритул. Навіть з грошима на діток. Особливо тяжко було, якщо хлопчики нездужали. Вони робили це на разом. Але я справлялася.
Мама пробула у нас майже рік. Періодично їздила до тата, він ще працював. Але він все розумів, тому не квапив її. Кликав мене переїхати до них, але вони жили в маленькому селищі, а я не хотіла їхати з міста.
Поки мама була з нами, я встигла пристосуватися, встала на ноги, фізично трохи відпочила і зміцніла. До того моменту, коли вона зібралася додому, я вже знайшла хорошу няню. Це була літня жінка, яка жила в сусідньому під’їзді. Вона любила Павлика і Юрчика, як своїх онуків. Багато грошей не просила. Часто мене виручала. Так ми прожили ще три роки.
Хлопчики пішли в школу, а мені як раз в цей час запропонували підвищення. Але потрібно було працювати ще більше. В той момент я вирішила, що з мене вистачить. Я не зобов’язана справлятися з усім сама, адже у синів є ще й батько.
Ігор заходив рідко. Приносив дітям іграшки та ласощі. Міг посидіти з ними кілька годин і йшов. Його нова пасія не шкодувала ні мене, ні наших дітей. Але мені було все одно. До певного моменту. Поки я не вирішила, що пора все змінити.
Я зателефонувала йому, домовилася про зустріч. Коли Ігор прийшов, я сказала, що тепер хлопчики будуть жити з ним. Він зробив квадратні очі і не повірив у те, що кажу. Як так? Що ти за мати? Готова сплавити дітей заради роботи!
У нього на той момент вже була своя сім’я, власна квартира, хоч і взята на виплату. Працював на хорошій роботі. Я сказала, що тепер моя черга влаштовувати своє життя. Хоча б фінансово.
Ігор довго віднікувався, але в підсумку погодився. Я вміло зіграла на його батьківських почуттях. Дітки вже були досить самостійні. Я не боялася залишити їх з ним. І з його новою дружиною.
Через тиждень Павлик і Юрчик переїхали в новий будинок. Хоч вони були і малі ще, я змогла їм пояснити, навіщо це потрібно. Вони не ображалися.
Мені це було дійсно потрібно. Я хотіла отримати підвищення. Я хотіла хоч якось виправити наше фінансове становище. Якщо про покупку квартири й не йшлося, то хоча б про якусь стабільність Щоб можна було оплачувати дитячі гуртки та інші забаганки.
Чоловік миттю звернувся з позовом, щоб гроші стягувалися і з мене. Щоб я не забувала про наших дітей. Але я і не планувала забувати. Платила стільки, скільки належить. Стежила за тим, щоб у хлопчиків було все необхідне. Підказувала чоловікові, коли і що потрібно купувати. Багато речей купувала сама.
У мене було мало вільного часу. З дітьми бачилася тільки по неділях. Забирала їх до себе. Гуляли у парку. Ходили у кіно. Любили посидіти в кафе. Об’їдалися смаколиками. Весело проводили час разом.
Так ми жили півроку. Мене все влаштовувало. Я жила роботою. Але ось колишній був не особливо задоволений. Як і його нинішня дружина. Хлопчики часто скаржилися, що тітка Іра постійно невдоволена і гиркається з татком. Мені було шкода, але я розуміла, що зараз це необхідно. Їм доведеться потерпіти. Ситі, одягнені, в теплі. Зараз це найголовніше.
Чоловік часто висловлював своє невдоволення. Питав, коли я планую забрати дітей назад. Але я не поспішала. І не планувала поспішати. Мені потрібно було утримати нову посаду. До того ж в моєму житті з’явився чоловік. Я хотіла хоч трохи приділити часу самій собі. Про нього я нікому не говорила. Якийсь час. Але коли ми вирішили, що це серйозно, то познайомила його з хлопчиками. Сказала, що поки це секрет.
Я розуміла, що у мене навряд чи вийдуть серйозні стосунки з Леонідом, якщо діти будуть постійно з нами. Тому вирішила, що ще якийсь час вони ще поживуть з батьком. Але він не вгамовувався. Було зрозуміло, що Іра його постійно діймає через дітей. Хоча раніше вони і не замислювалися, як я з ними справлялася одна.
Ось так і живемо. Поки нічого не хочу міняти. Леонід пропонує з’їхатися. Мені здається, що нам потрібно для початку якийсь час пожити вдвох, щоб краще пізнати один одного. Я сумую за синам, але поки не готова їх забрати. Та й робота не дозволяє. Додому приходжу пізно. У суботу встигаю зробити домашні справи. А в неділю – хлопчики.
Мені все одно, що колишній незадоволений. Я теж була не особливо задоволена, коли він покинув мене одну. Коли навіть не думав про те, як ми живемо без нього.
Нехай тепер і Ігор відчує, що таке бути батьком.
Я мама вихідного дня. І я анітрохи не шкодую. Хоч і розумію, що з батьком їм не так солодко, як зі мною. Впевнена, що незабаром все налагодиться.
За матеріалами: жіноча логіка.
Фото ілюстративне.
