fbpx

Я дозволила Петрові замовити собі ще одну чашку кави, а сама пішла «припудрити носик». Перед тим, як зайти до вбиральні я глянула в дзеркало на стіні. Рухи Петрових рук були дуже швидкими і дивними він щось робив над моєю чашкою. Я звичайно була не зовсім впевнена, але мене це насторожило

Вранці я прокинулася в чудовому настрої. У мене два відгули, а потім вихідні цілих чотири дні. Хіба ж це не щастя!

Я встала зварити каву. Хай йому грець. Кава закінчилася. Гаразд, це не зіпсує мені настрій. Я збігаю і куплю. Однак, це було помилкою, але тоді я ще не знала, чим це для мене закінчиться. Розповім по порядку.

Як тільки я вийшла з дому на мене налетів якийсь велосипедист. Від зіткнення з ним, я мало не потрапила під колеса автомобіля. Врятували мене підбори, вони зламалися і я впала на тротуар.

Було дуже неприємно, але нове взуття, теж дуже шкода. Я не довго думаючи, пошкандибала до сусіднього будинку. Там була будочка де можна було їх полагодити. Майстер по ремонту взуття дуже швидко впорався із завданням і я вирішила випити кави в кав’ярні за рогом.

Як тільки я затишно влаштувалася в кріслі з чашкою, до мене підсів милий молодий чоловік. Галантно представився Петром. Ми весело базікали ні про що. Він так чудово розповідав про якусь нісенітницю, що мені аж не хотілося з ним розлучатися.

Я дозволила Петрові замовити собі ще одну чашку кави, а сама пішла «припудрити носик». Перед тим, як зайти до вбиральні я глянула в дзеркало на стіні. Рухи Петрових рук були дуже швидкими і дивними він щось робив над моєю чашкою. Я звичайно була не зовсім впевнена, але мене це насторожило.

Що це було? Брати з мене нічого. Незрозуміло… Я спокійно повернулася на своє місце.

— Петю, я дуже хочу оті тістечка, — манірно промовила я.

— Я миттю.

Як тільки він повернувся до мене спиною, я швидко поміняла чашки.

— За наше знайомство, — промовила я тост і ми стукнулись чашками, відпили по ковтку.

Зашкодити йому мені не хотілося. Я зморщила носик і капризно сказала:

— Петре, у Вас в каві теж цукор. Я випадково собі поклала, потім згадала, що не люблю з цукром, тому чашки поміняла.

Петро змінився в обличчі, навіть не вибачившись, вискочив з-за столу і підстрибом помчав в туалет.

Зрозуміло. Він щось мені підсипав. Але навіщо? Я бачу його перший раз, грошей і прикрас немає, телефон старий. Що відбувається? Гаразд розберемося.

Петро повернувся. Я співчутливо на нього подивилася і ніжним голоском сказала.

— Петре, на Вас лиця немає. Вам погано? Давайте я Вас проведу, Відмова не приймається.

— Так, так, — тільки зміг пробурмотіти він.

— Де ви живете?

— В готелі. Тут поруч.

Я рішуче взяла його під руку. Коли зайшли в номер, він швидко скинув куртку і попрямував у ванну кімнату.

Я тим часом обшукала його одяг. Знайшла німецький паспорт на ім’я Пітера Бонке, та це мені ні про що не говорило. В іншій кишені я знайшла маленький пістолет. У кіно я часто бачила, як дістають обіймицю, спробувала. Дякувати Богу, у мене вийшло. Витягла і назад засунула його до кишені.

Прислухалася. У ванній ще лилася вода. Я швидко схопила телефон і зателефонувала своєму приятелеві, який працював у поліції.

Добре, що Сашко відповів відразу. Розповівши про все, що зі мною трапилося, я поклала слухавку.

Петро вийшов. Його обличчя було зеленуватого відтінку.

— Як ти себе почуваєш?

— Нормально. Мені дуже потрібне свіже повітря, — якось криво посміхнувшись, відповів він. — Автомобіль на стоянці, може покатаємось?

Я закивала. Звичайно, що мені було страшно, але аж занадто цікаво навіщо я йому?

Ми виїхали за місто. Зупинилися біля невеликого гаю. Пішли прогулятися. Я базікала без перерви і уважно спостерігала за моїм кавалером. Чим більше ми віддалялися від машини, тим злішим робилося його обличчя.

— Ну, все прийшли, — промовив Петро і дістав пістолет.

Я очікувала, що відбудеться щось подібне, але все ж таки залементувала на всю горлянку. Петро натиснув на курок. Клацав ще й ще раз. З подивом подивився на мене.

— Що не стріляє? Може патрончики скінчилися?

— Ах ти ж…

Закінчити свою справу він не встиг, Сашко його знешкодив.

Я не буду розповідати, як лаяв мене Сашко, як ми доставили Петра в відділення. Я дуже втомилася і задрімала за столом в кабінеті. Я навіть не пам’ятаю, як опинилася на дивані.

Прокинулася я вранці наступного дня. Розбудив мене телефонний дзвінок. Радісний голос в слухавці запросив мене до нотаріуса. Я була дуже заінтригована. Швидко причесалася і помчала на зустріч. Навіть Саші не подякувала за притулок в його кабінеті.

Від нотаріуса я вийшла ошелешеною. Пазл склався.

Коли я була маленькою, мої батьки розлучилися. Мій батько одружився на жінці з дитиною. Її звали Гретта Бонке, а сина — Пітер. Вони відразу емігрували в Німеччину. Там він дуже розбагатів. Коли не стало дружини, з пасинком щось не склалося. Він заповів все мені, своїй рідній дочці. Пітер зміг би вступити в права спадщини, але тільки за умови, що мене не стане ще до оголошення заповіту.

Я взяла телефон. Набрала Сашка.

— Ти куди зникла? — хвилюючись запитав мій рятівник.

— Сашко, а ти не хочеш зі мною одружитися, кинути роботу і поїхати жити ближче до моря? — лагідно запитала я.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page