Батько гульбанив, а мати. Не знаю, що вона думала, коли приводила нас на світ, а здивована ще більше тим, що вона витримала вісім років зі мною без менших, а потім з неї вони сипалися.
І всіх я мала нагодувати манкою, щоб грудочок не було, бо пили її з пляшечки, накришити хліба і залити молоком – це для старших. Висушити матраци, колготки і пелюшки, витерти носи, прибрати в хаті… Коли стала старша, то вже й готувала на всіх, бо мати моя була дуже зайнята, як на диво, дітьми, то виношувала, то була в пологовому, то скаржилася всім і вся, як їй важко.
Тоді як я намотувала на великий палець тканину аби хоч так виправдати, чому я знову прийшла в школу боса.
Та й в школу не так і часто мені доводилося ходити, то мати книжку спалить, бо нема в хаті чим розпалювати, то зошити менші порозмальовують.
Город мати не садила, навіщо, коли можна було випрошувати в колгоспі, вона ж багатодітна мати, а молоко треба було по сусідах випрошувати. Після восьмого класу я мала або вийти заміж в селі, або поїхати вчитися.
Мати лиш реготала, коли я сказала, що хочу вчитися.
– А мені хто буде допомагати? Вчена знайшлася! Та сама он скоро вийдеш заміж і почнуться діти…
У мене аж мороз поза шкірою пішов, я не хотіла знову таке переживати. досить з мене.
А потім вона взяла мої документи зі школи на розпал. Це було останньою краплею і я тієї ж ночі пішла на потяг, йшла пішки і з кожним кроком мої сльози висихали.
Подалася в столицю і обходила ногами пів міста аби дізнатися, де можна вивчитися на бухгалтера. Все життя мріяла хоч тримати в руках гроші, якщо їх не мати.
Чому я так високо стрибнула? Тут одне пояснення – я не хотіла мати ніяких стосунків, любов у мене чітко дорівнювала дітям, а я останнього ніяк не хотіла. Лише робота, лише цифри, мінімум витрат.
Далі зрозуміла, що можу й краще виглядати, й мати краще житло, мати стосунки. Але я вибирала лише ті, які були мені потрібні для того аби заробити ще більше грошей.
Про батьків я дізналася з надзвичайних новин, очі зачепилися за кадри і я впізнала свій дім, вірніше попелище. Дітей врятував мій молодший брат Василь та сусіди.
До того моменту мені було байдуже як вони там, я не думала чи вони виросли, чи збільшилася їх кількість, я думала лише про себе. Якщо там були діти, то виходило, що мати привела ще на світ.
Довелося їхати туди, куди зареклася не вертатися і знову брати на себе дітей, яких не хотіла няньчити.
За ті двадцять років, що мене не було село змінилося, але не дорога. Василя ледве впізнала, хоч він лиш на дев’ять років від мене молодший, важка праця робить з людини таке.
– А що ти дивуєшся? Ти втекла і все лягло на мої плечі.
Запекло мені в душі, бо я любила Василя чи не найбільше за всіх. Він розповідав, що тільки одна Катруся стала багатодітною матір’ю, а всі старші, які зазнали того бавлення мають по одній-дві дитини.
– Наймолодші Віта і Микола, їм дванадцять і десять… Я до себе забрав, добре, що побачив, як дим йде, зі зміни їхав і встиг.
Я залишила йому трохи грошей, а малих забрала до себе. Видно така моя доля, що я маю за сестрами і братами довіку доглядати. Так мені мати рідна в життя постелила.
А потім виявилося, що доглядати дітей. коли у тебе є гроші, то геть по-іншому, ніж коли у тебе є порожнє горня, з яким ти бігаєш до сусідів.
Тепер я бабуся для їхніх дітей і скажу вам по-секрету, що безбожно їх балую.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
